Коли згадують про рибу, в мене перед очима завжди постає одна цікава історія. Її розповів мій хороший колега, спортсмен-легкоатлет, призер чемпіонату Європи у потрійному стрибку, чемпіон всесвітньої універсіади Андрій Курінний. Він живе у Волгограді (Росія) на березі Волги.
Щойно Верховна Рада проголосувала за «мовний» закон, у Франківську почалися акції протесту, а дехто навіть поїхав до столиці. Тоді почали багато говорити про піар на цій темі. Насправді, я розумію, що така ситуація вигідна всім: і владі, і опозиції. Але говорити про те, що хтось заробляє на цьому зайві голоси, я б не стала. Невже наші люди більше проголосують за ту політичну силу, яка виставить під Українським домом більше прапорів? Навряд.
Не знаю як вас, але мене завжди захоплювали кадри з кінофільмів, де королям чи вельможам подавали галяретки з усілякими наповнювачами. Це виглядало божественно, магічно. Згадайте, коли у фільмі «Труфальдіно із Бергамо» герой Костянтина Райкіна ніс торт із галяретки, який ковзав по таці та заворожував глядача. Хіба це не магія? І це ж магія лише від побаченого, а ще існує магія смаку, яка у порівнянні з іншими — просто вбивча.
Долик — фронтмен івано-франківського гурту «4FRONT». Ці хлопці – чи не єдині в Україні, які у своїй творчості поєднують електро, хіп-хоп та європейську танцювальну музику. В Івано-Франківську «фронтовики» вже досить популярні, особливо серед відвідувачів нічних клубів. Знають їх і в Європі.
Давно забуті рецепти тих часів, коли харчі були в дефіциті, не завжди заслуговують на забуття. Коли в країні «рівних» можливостей і нерівних зарплат прості люди у всілякий спосіб намагалися урізноманітнити своє меню хоча б на свята, номенклатура поїдала смаколики зі спецбуфетів.
Для нас, європейців, Африка – це щось невідоме, цікаве, різнобарвне та екзотичне. Я впевнений, що проста людина на запитання, що перше приходить на думку при слові «Африка», подумає про банани, слонів і фініки. Це, певно, крім тих, хто цікавився цією темою, і крім того відсотка людей, які є хоч трохи освіченими та ерудованими. А найцікавішим є те, що прості африканці знають про нас не більше.
Багато людей й досі уподібнюються Колумбу та відкривають для себе Америку. Нещодавно пощастило й мені. Відкрила її з самісінького серця країни — Вашингтона та його передмістя Арлінгтон — міста-побратима Івано-Франківська. Всього й не опишеш, як би не хотілося, але про те, що запам’яталося найбільше, — читайте…
За все свідоме життя мені лише раз пощастило побувати на Сицилії. У 1999 році в сицилійському місті Катанія проходили Всесвітні військові ігри. У них взяли участь команди 170 країн. Я виступав за Збройні сили України, будучи членом Центрального спортивного клубу армії.
Повернутися до традицій народної вірменської кухні мене спонукали ваші відгуки. А найбільше — старенький вірмен, який назвався Аміком і знайшов мене, аби потиснути руку за добрі слова про вірменську громаду Станиславова. Ця сива й мудра людина вразила мене глибиною своїх знань про традиції та культуру рідного народу. Найцікавіше, що цей дідусь як загадково з’явився, так загадково і зник, але тепло від нашого спілкування залишилося й підштовхнуло мене знову написати про вірменську кухню.
Він — яскравий представник тієї невеличкої групи людей, яких можна назвати обличчям сучасної української журналістики. Публіцист, ведучий радіо- і телепрограм, медіа-менеджер. Іронічний, глибокий, гострий, пізнаваний. Знайомтеся ближче — Віталій Портніков.
Нині хочу поговорити про малюків, а точніше — про їхнє харчування. Сьогодні дозволю собі трохи кухонної педагогіки.
Коли ти не просто спостерігаєш за немічними чи безпритульними десь здаля, а й сам стаєш частинкою їхнього життя, бо безкорисливо допомагаєш тим, хто потребує помочі, — оце й є волонтерство. «Репортер» знайшов кілька таких людей в Івано-Франківську. Чому вони ладні допомагати, нічого не чекаючи навзаєм?
Сьогодні я хочу запропонувати вам страву вірменської кухні. Раніше її можливо було спробувати лиш у вірменському ресторані, або вірменській родині. Тепер є можливість приготувати і в нас, вдома, бо в українських магазинах продаються перепілки, і, до речі, не так дорого.
В одному із помешкань Джурова Снятинського району трапилась жахлива трагедія, що сколихнула все село. Того дня господарі вирішили зробити в хаті ремонт. Майстри робили нову проводку. Чи то через недогляд, чи то просто з байдужості частина дроту на подовжувачі залишилась неізольованою. На жаль, саме на це місце, йдучи до ванни, ступив ніжкою малолітній син господарів. Внаслідок ураження струмом хлопчик загинув на місці.