Багато чого у нас відбувається не внаслідок якихось послідовних дій, а швидше всупереч логіці. Наприклад, закриваються дитячі майданчики та стадіончики у дворах, а на їхньому місці виростають 10‑поверхівки, які, до того ж, у проектах були чи не вдвічі меншими.
Таких прикладів по Україні безліч. Один із найяскравіших і показових своєю байдужістю й небажанням чути громадськість — це історія легкоатлетичного манежу в столичному районі Березняки. 15 років паперової та судової боротьби з церквою пастора Аделаджи. На початках вони лише по неділях орендували манеж під свої так звані «служби». Потім — по суботах і неділях, а згодом їх звідти неможливо було спровадити навіть з ОМОНом. У цьому їм дуже допомагав «мешканець планети Марс», мер Києва Леонід Черновецький. За його правління було відчужено відкритий плавальний басейн «Динамо», метальницькі поля республіканського стадіону. Нікого не цікавило, що саме там виросли олімпійські чемпіони Анатолій Бондарчук (1968 Мехіко, 1972 Мюнхен) і Юрій Седих (1976 Монреаль, 1980 Москва). Нікого не цікавить спорт і традиції, якщо пахне грошима. Спортсмени писали всім — і президенту, і прем’єру — віз не рухався.
Треба сказати, якби не авторитет Сергія Бубки і не ганебна втеча Черновецького з України, не було б у Києві відновленого манежу. А так вже за два дні відбудеться його офіційне відкриття — з надсучасним покриттям. Дай Боже, щоб там, як і колись, вирувало спортивне життя, відбувалися змагання, росли нові чемпіони…
І ми тут в Івано-Франківську також маємо подібну проблему. Адже ніяк не можемо закінчити реконструкцію стадіону «Рух». Уже понад 20 років він стоїть у напівготовності, а ми змушені витрачати немалі кошти на поїздки наших спортсменів до інших міст на навчально-тренувальні збори. А могли би тренуватися тут, та ще й заробляти кошти на тих, хто приїде тренуватися. А вони приїдуть, бо легкоатлетичні традиції Прикарпаття дуже багаті і ще, дякувати Богу, живі ті тренери, які ці традиції творять.
Не можна забути і про Палац спорту, який місту вкрай необхідний. Єдине, що не розумію — його чомусь хочуть будувати у геть нелогічних для цього місцях. У Чукалівці, поруч з кладовищем? Ми ж не черновецькі й мусимо розуміти, що цей палац мав би бути в межах міста — зі зручним транспортним сполученням, для спортсменів, для вболівальників, для дітей. Треба дати нашим дітям можливість цивілізовано займатися спортом і шанс бути якщо не чемпіонами, то просто здоровими людьми…
А тепер, також виключно для здоров’я, пропоную спробувати «Томатну бочечку». Миємо помідори, зрізуємо верхівку, чайною ложечкою акуратно виймаємо серцевину так, щоб не зіпсувати шкірку. Солимо серединку, даємо спеції. Далі смажимо на олії телячий фарш з подрібненою цибулькою до напівготовності. Додаємо до фаршу серцевину помідорчика, варений рис, збите яйце та добре вимішуємо це все на пательні, не забираючи з вогню. Можна ще під кінець додати товчений часник, твердий сир і зелень.
Забираємо з вогню і прямо гарячою сумішшю начиняємо помідори. Накриваємо зрізаними верхівками, як кришечкою, й на середній температурі запікаємо у духовці 20-25 хвилин.
Аби приготувати,
нам потрібно:
цибуля — 1 шт.,
помідори — 6 шт.,
фарш телячий — 200 г,
рис — 3 ст. л.,
часник — 2 зубки,
сир — 100 г,
яйце — 1 шт.
