Чому саме галушкИ та чому по-полтавськи? Галушки — з наголосом на останній склад — кажуть на Полтавщині. А до чого тут Полтавщина? Зараз розповім.
Саме там, у селі Семенівка, 10 квітня 1949 року в сім’ї Григорія Шарія народився хлопчик і назвали його Іванком. Ріс хлопчисько мудрий не по роках. Батька слухав і матусі допомагав. А ще — рибалив, розводив голубів, їздив верхи на конях, але, на відміну від однолітків, багато читав. Ця любов до книги привела його згодом аж до Києва. П’ять років навчання в Інституті фізкультури, і винагородою за наполегливу працю став червоний диплом.
Між курсами Іван Шарій їздив на північ валити ліс. Ще змалку він знав, що у цьому світі нічого не буває задурно. Хочеш мати шикарний вихідний костюм і панські мешти — треба на них заробити. Направлення на роботу після закінчення вишу він отримав у Івано-Франківський технікум фізичного виховання, де працює і зараз — уже 41 рік. Прийшов на роботу молодим елегантним мужчиною. Відчуття стилю та смаку в одязі він мав і має таке, ніби народився у панській родині. Завжди витончений, дотепний і вихований, одним словом — інтелігент. Мораль і відчуття власної гідності у нього на першому місці. Так він намагається виховувати не лише своїх синів, а й нас — тих, кого за 40 років у його групі було, мабуть, більше тисячі.
Ще в Інституті фізкультури йому підкорився норматив кандидата у майстри спорту зі штовхання ядра, а потім він виховав цілу плеяду майстрів і майстрів міжнародного класу. Знання біомеханіки, фізіології, анатомії, психології та спортивної медицини компенсували Івану Шарію брак власного спортивного досвіду. І от на сьогодні серед його вихованців — понад 200 кандидатів у майстри спорту, 46 майстрів спорту, вісім майстрів спорту міжнародного класу, два заслужених майстри спорту. Чемпіони СРСР, чемпіони України, Європи, призери чемпіонатів світу. Його вихованці неодноразово ставали чемпіонами світу в інших видах спорту…
Нині Іван Григорович Шарій — заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури і спорту України — працює викладачем кафедри легкої атлетики нашого коледжу фізвиховання та продовжує вирощувати нових чемпіонів.
Він багато разів розповідав нам про Полтавщину та мамині галушки. А я був у Полтаві та мав нагоду спробувати правдивих тамтешніх галушок. Їх ми сьогодні і приготуємо.
Беремо квасне молоко, виливаємо в миску та трішки притрушуємо борошном. Не перемішуючи, додаємо соду, солимо, знову притрушуємо борошном. Тепер добре вимішуємо. Згодом, потрохи додаючи борошно й помішуючи, доводимо до такого стану, щоб тісто можна було місити руками. Воно не має бути туге та повинно липнути до рук, аби галушки вийшли легкими й пишними.
Із тіста формуємо смужки та нарізаємо на шматочки. Варити галушки треба на парі — 10 хвилин. Для заправки варимо курку, яку потім розбираємо на м’ясо й решту. М’яско дрібнимо. На вершковому маслі смажимо подрібнену цибульку до рожевого кольору. Додаємо до неї курятину, солимо, даємо спеції й так смажимо ще 6‑8 хвилин. Потім додаємо бульйон від курки — стільки, щоб утворилась рідка підлива. Тушимо на повільному вогні 10 хвилин.
На Полтавщині до галушок готують сметанно-грибний соус. Смажать гриби з цибулькою доти, поки не випарується вся рідина. Потім додають столову ложку борошна, 500 г сметани, солять, перчать і, коли все забулькало, знімають з вогню й дають до столу.
Аби приготувати, треба:
квасне молоко — 1 л.,
курка — 1 шт.,
цибуля — 4 шт.,
сметана — 500 г,
борошно — 1 кг,
гриби — 500 г,
масло вершкове — 3 ст. л.,
сода — 2 ч. л.,
сіль, перець,
спеції до смаку.
Подають галушки з м’ясом, поливаючи м’ясною підливкою. Сметанно-грибний соус ставиться окремо. Його додають за бажанням. Зазвичай бажають усі.
Смачного!
Comments are closed.