Добра вдача, везіння, фарт. Цю річ можна називати як хочеш, але є одна проста закономірність – воно в людини або є, або нема. Коли того фарту бракує, то успіху можна досягти за рахунок бажання й наполег­ливої праці. А коли людині щастить на повну, на всі 100 %, то це можна назвати життєвим талантом.

Уперше вона «засвітилась» у книзі історика Алоїза Шарловського «Станиславів і Станиславівський повіт з погляду історичного та географічно-статистичного», що побачила світ у 1887 році. Там на карті є вулиця Нова, яка з’єднувала Голуховського (Чорновола) і Зосину Волю (Коновальця). У січні 1895-го її перейменували на честь Леона Білінського – депутата австрійського парламенту від станиславівського округу. Саме він приклав усіх зусиль, аби дирекцію залізниць відкрили у нашому місті, а не в Чернівцях. Це дало бурхливий поштовх економіці Станиславова, і саме за це вдячні мешканці увіковічили Білінського у топоніміці.

Кажуть, що час з кожним роком летить все швидше. А я думаю, що все залежить від людини. Від того, як ти наповнюєш свій час подіями і вчинками.

Одним із найбільших свят Польщі є День Конституції. Сейм ухвалив її 3 травня 1791 року – першу в Європі та другу у світі. І хоча невдовзі Річ Посполита зник­ла з політичної карти світу, поляки нікуди не поділись та продовжували мешкати на її колишніх територіях, до яких належала Галичина. У старому Станиславові вони грали першу скрипку і тому називали вулиці на свій лад. У 1891 році, з нагоди столітнього ювілею Конституції, частину вулиці Заболотівської перейменували на Третього мая.

Період «після свята» чи «між святами» – завжди непростий. Вчора було шумно, весело. Сьогодні – або чергові сірі будні, або очікування нового празника. Новий рік – свято з дитинства. Не релігійне, але з традиціями. А вони на кожен період історії та в кожного народу свої.

Сьогодні знову, як і рік тому, поговоримо про дивну країну Перської затоки – Катар. Там дивне все, особливо для європейців – люди, звичаї, житло, дивне ставлення катарців до всього матеріального. Місцевих небагато й вони переважно працюють (чи відпочивають?) в офісах приватних і державних фірм. На важких роботах задія­ні в основному індуси та пакистанці.

15 липня 1410 року біля сіл Танненберг і Грюнвальд відбулася битва між об’єднаним польсько-литовським військом та Тевтонським орденом. Союзники, у складі яких були й галичани, перемогли – експансію хрестоносців було зупинено.

Коли почався Євромайдан, ми з чоловіком вийшли на Вічевий у Франківську. Без особливого ентузіазму чи віри у близьке європейське майбутнє. Просто висловити свою позицію. Коли побили студентів – цілий день минув у безнадії. А в подальші дні несміливе і майже підсвідоме бажання їхати до Києва затерли робочі клопоти та особисті обставини. «Ми вже робили революцію у 2004-му, – заспокоювала я власні поривання. – Нехай тепер інші стоять – комусь і працювати треба» – і схвильовано стежила за новинами.

Виявляється, Шуберт був у Станиславові. При чому не просто був, а навіть мешкав у нашому місті. Правда, не композитор Франц Шуберт, а його однофамілець Адольф. Саме його кам’яницю ми бачимо на поштівці, яку випустив краківський видавець Ян Кляйн у 1910 році.

Світ став жорстокішим і романтика зараз не в моді. Її не вистачає на вулицях, на роботі, навіть у родинних стосунках. Можливо, хтось скаже, що на це немає часу. А часу ніколи не вистачатиме, якщо нема бажання. Якщо його нема, життя обмежу­ється зароблянням і витрачанням, зазвичай тупим і шаблонним.

Далеко не кожна кам’яниця Станиславова мала честь бути підписаною на старих поштівках. Але на листівці, яку підприємець Шраєр видав у Відні в 1915 році, читаємо «Станиславів. Вулиця Ґолуховського. Будинок Вайнґартена».

Саме ці слова першими приходять на думку, коли подорожуєш Німеччиною. Розмітка на дорогах, чистота на вулицях, ввічливість перехожих і полиці продуктових магазинів. Усе це можна узагальнити однією фразою – раціональна досконалість. Німці живуть без претензій на зайву пихатість і зверхність. У нас же ці претензії можна побачити практично на кожному кроці.

Не підписання угоди з ЄС, жорстокий розгін «Беркутом» студентського майдану, єврореволюція — цим живе Україна останній тиждень. І щоб усе не виглядало аж так сумно, наш народ креативить. Лозунги, плакати, фотожаби — таки піднімають настрій. Для вас — добірка найзнаковіших.

«Тут шматок не лізе в горло, а ти пишеш про якісь смакоти. Вийди з усіма й поможи державі встати з колін – писака!». Саме це я почув учора на свою адресу на вулиці. Не відповів, бо така дискусія ні до чого б не привела. Якщо людина кидає в бік іншого якісь звинувачення, навіть приблизно не знаючи його життєвих переконань і громадської позиції, то про що дискутувати?

Костел Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії та святих Андрія та Станіслава вважався (і нині є) справжньою окрасою міста. Мало того, він ще й найстаріший храм міста, споруджений ще у 1703 році. Його зводили понад 30 років – спершу Франсуа Корассіні, а потім його наступник Кароль Беное. Цікаво, що, на відміну від традиційного орієнтування храмів уздовж осі схід-захід, латинський костел орієнтували на південь-північ.