Вулиця Бельовського

Роздивляючись стару поштівку, важко уявити, що ще за життя діда фотографа тут височів могутній бастіон станиславівської фортеці. Стояв він прямо на місці театру, який пізніше перебудували до невпізнаваності й перетворили на філармонію. Про цей храм муз ми вже писали, тож зосередимось на інших об’єктах.

Фото: Микола Волков

Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Почнемо з самої вулиці. Вона утворилась у середині ХІХ століття. Перша назва – Бельовського. Польський історик Август Бельовський (1806-1876) народився на Рожнятівщині, вчився у Станиславівській гімназії, працював директором бібліотеки Оссолінських у Львові. Дуже цікава його розвідка «Покуття», де поряд з історичними відомостями він активно застосовує народні легенди.

Прізвище Бельовського вулиця зберігала аж до німецької окупації, якщо не вважати короткий період ЗУНР, коли вона називалась Федьковича. Враховуючи близькість театру, німці перейменували її на Ріхарда Вагнера. Від 1945 року вулиця називалася Володимира Цимбалюка – командира батальйону, який штурмував Станіслав.

У 1991 році вулицю нарекли іменем Леся Курбаса – українського режисера, актора, драматурга. Він неодноразово грав у нашому театрі, потім подався на Радянську Україну, очолював знаменитий харківський театр «Березіль». Розстріляний як «ворог народу».

На поштівці лише два об’єкти – вже знайомий нам театр і кам’яниця праворуч. Її збудували у 1894-му. Перед тим у Станиславові створили дирекцію залізниць. До міста приїхало багато колійових чиновників із сім’ями, їх треба було десь розмістити. Держава запропонувала групі забудовників довготривалу позику (32 роки) розміром 50 % від кошторису під 4,5 % річних. А ті зобов’язалися здавати житло залізничникам на пільгових умовах.

Одним із тих забудовників був підприємець Роман Хлібовський, який і спорудив навпроти театру триповерхівку в стилі історизму. На початку ХХ століття кам’яницю купив Ізахер Бурстін, а з 1912-го й до радянської націоналізації будинком володіє Етель Дік.

Сьогодні за адресою Курбаса, 2 містяться департамент соціальної політики ОДА, міський фонд комунальної власності, популярний хлібний магазин і кафе «Кремівка». Зміни в екстер’єрі кам’яниці – мінімальні.

Площа перед філармонією вигідно вирізняється матеріалом покриття. Далеко не кожен куточок Франківська може похвалитись справжньою бруківкою. Щоправда, вона не автентична. Її завезли сюди під час реконструкції центру міста на початку 2000-х. Що стосується поштівки, яка була випущена видавцем Шраєром близько 1900 року, то бруківкою там і не пахне. Можливо, її ще не встигли настелити, і численні перехожі стоять просто на землі. Уявляєте, на що перетворювалась ця площа під час дощів, і як лаялись фірмани, витягуючи свої фіакри з багнюки?

Якщо уважно роздивитись поштівку, то на непарному боці вулиці немає нічого, крім правого крила театру. Але вже у 1906 році банкір Нафталі Рогатин поставить тут свій прибутковий будинок. Нещодавно науковці встановили ім’я архітектора – Адольф Ріттер. Сьогодні це Курбаса 5, 7, 9. Чому один будинок має аж три номери? Та бо кам’яниця Рогатина була трисекційною, із трьома окремими входами. Подібні архітектурні витвори у Станиславові були ще екзотикою, тому кожній секції присвоїли власний номер.

Під час Першої світової у першій секції, якою тоді володів доктор права Кон, стояли російські військові. Москалі пошкодили комунікації, а дерев’яні стропила даху пустили на дрова. Коли поруч розірвався снаряд, кам’яницю вкрили тріщини. Шкоду оцінили у 19,8 тисячі корон, але держава дала субвенцію і будинок відновили.