Чую дискусію, чому в Україні нема свого Ілона Маска, коли він може з’явитись і чи може взагалі. І тут уже можна сказати: Маск – яскраве відображення національних умов і сімейних обставин.
«Christo – це той самий, що хоче загорнути Райхстаґ!» – активно пояснював Олаф, на що я обачно промовчав, списуючи абсурдність сенсу (загорнути Райхстаґ?!) на своє тоді ще не досить упевнене володіння німецькою. На місці зрозумію краще, вирішив я.
Відсьогодні в Україні знову послаблюють карантин. Франківці радіють, що можна поступово повертатися до звичайного життя. Проте більшість не спішить знімати маску.
Кілька місяців тому, коли більшість птахів і пташок взялися за облаштування умов для здійснення своєї життєвої місії, місто було тихим і безлюдним…
Більшість освітян ментально ще в карантині й готується до канікул. Натомість, свіжі виклики вже виписали плани на літо нашій освіті. Які саме?
Щоб відірватися від Росії й російського – навіть у такій дрібниці, як поведінка якогось там інтернет-бравзера у вашому комп’ютері, – потрібно докласти зусиль, – пише Юрій Андрухович.
“Дружина засновника екзистенціалізму Сьорена К’єркегора ревнувала свого чоловіка до його творчості. З того дня, як він повідомив, що хоче стати письменником, почалося пекло”, – пише Винничук.
“Аґенти-вбивці з радянських розвідцентрів масово й нахабно розгулювали Європою, почуваючись у ній як удома”, – пише Андрухович.
Відстань є тою формою простору, яка дає можливість здійснювати дві визначальні функції організму – бути собою і перебувати у життєво необхідному контакті.
“Відкриття ІКЕА в Україні – подія знакова, десь на рівні з відкриттям McDonald’s”, – пише Карпаш.
“Я пам’ятаю, як ведуча одного з телеканалів кілька разів помилково сказала «корановірус» – ніби натякала на причетність ісламських терористів”, – пише Андрухович.
Один із попередніх франківських мерів казав щось на кшталт: «Аби місту добре жилося, нам треба 60 тисяч студентів…»
Такої плутанини, яку бачимо в самих Франкових текстах, а особливо у коментарях, навіть не знаю, де ще можна знайти.
“Найбільший шок вже відбувся”, – наголосила Георгієва.
“Помешкання, куди ми прийшли, було розкішним у тому сенсі, що тут можна було би знімати атмосферне кіно франко-ще чийогось співвиробництва. Воно було справжніми джунглями”, – пише Прохасько.