Погляд

Юрій Андрухович: Англійська зі словником

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Якось недавно він захотів «закону про першу леді», і журналісти-блоґери остаточно перестали називати його дружину інакше. Ба більше – вони навіть прибрали лапки, що бодай трохи натякали на деяку грайливість формулювання. Перша леді України – це всерйоз, ніяких там лапок чи іроній.

Заради симетрії його самого слід було б називати «перший містер» або – чого вже там! – Mister President. Однак наразі таких змін не зафіксовано, тож маємо асиметричний подружній зв’язок між паном і леді, пише Юрій Андрухович на порталі Збруч.

До речі, я жодного разу не зустрічав у наших медіях значно природнішого варіанту «перша пані». Не звучить? Об’єктивно вслухаючись, «пані» звучить нічим не гірше за «леді». Невже «пані» вимовити складніше? Можливо, кварталівській частині суспільства (смакам якої чуйно догоджає перший містер) від «пані» занадто відгонить чимось западенським, якоюсь такою, прости Господи, розперезаною галичанщиною? Дуже навіть можливо. Мабуть, це відторгнення на підсвідомому рівні, й нічого з цим не вдієш.

У такому разі які в нас іще варіанти?

Перша дама? Було б, може, і прийнятно, якби не наліт певної старомодності. До того ж рукою подати до «мадам», за якою неминуче потягнеться неприємний шлейф керівнички борделю – надто ж, коли вживати як повну форму «перша мадам». Ні, не годиться.

Натомість «перша леді» звучить рілі кул. Особливо у країні, яка за прикладом царської Росії, де активно практикували «смесь французского с нижегородским», дедалі розкутіше запроваджує «смесь английского с криворожским».

Минулорічне лавиноподібне оновлення українського політикуму вивело на владний кін певний по верхах нахапаний топ-тип діячів, характерною прикметою яких є своєрідний англоподібний жарґон, підчеплений по всіляких дутих курсах, віртуальних школах і туманних (але не у британському сенсі) коледжах. З мовою Вільяма Блейка чи Тома Вейтса цей новояз має дуже небагато спільного, натомість із мовою всіляких фондівських методичок, ґрантових аплікацій та інших «тімбілдингів» – багато. Й от у прямій мові цих нових облич (а краще сказати – ньюфейсів) замиготіли лексичні маркери із зазвичай вельми обмеженого, але добре впізнаваного репертуару: «кєйс», «трек», «пруф», «челєнж», «апдейт», «апґрейд» (чи враховуючи масову нехіть українців до «ґ» – абгрейт) і так далі, з усіма «паттернами» включно. Не виключаю, що жонґлювання такого типу лексемами є передусім тактикою статусного розпізнавання своїх – ніби «бренд» костюма, авта чи годинника. Іншими словами, це очевидні понти. А вони, як відомо, й визначають сьогоднішній політичний, даруйте, стайл.

Юрій Андрухович: Розгероєні постаменти

Президент, який одного разу закли́кав журналістів на фудкорт із фастфудом, англійською фактично не володіє. Точніше, вона в нього надзвичайно бідна – причому в обох сенсах, прямому й переносному. Це не стримує його від частого й нав’язливого вживання багатьох недозасвоєних англіцизмів. Можливо, внутрішній політтехнолог підказує йому, що в такий спосіб він виглядатиме не совком, яким є насправді, а прихильником Заходу. На крайній кєйс – совковим прихильником Заходу, що не так уже й погано з точки зору дальших електоральних перемог. Хоч бути і совковим, і прозахідним водночас – це шпагат, явно несумісний з фізичними можливостями міжніжжя.

За президентом підтягується й електоральний фан-клуб. Він-бо для нього не простий президент, а, можна сказати, «тригер». Останнє слово, до речі, я не далі як учора по кілька разів знаходив у чотирьох цілком різних публікаціях цілком різних видань. Тематика теж була різна: літературна рецензія, політична колонка, економічний огляд і спортивний звіт. Автори, ясна річ, теж цілком різні. Але ніхто з них не обійшовся без «тригера» – от яке, виявляється, магічне слово! Насправді воно trigger, тож на письмі, українському, задля пристойності мало б містити посередині бодай одне «ґ». Втім це з розряду тієї ж масової нехоті, про яку вже згадувалося.

Найболючіше дивитися на т. зв. «інґові» форми. Ось до старого доброго «брейнстормінга» додався дещо свіжіший «брейндрейнінг», до «бодішеймінга» – альтернативний йому «бодішейпінг» і не в останню чергу «поверліфтинг», а дорогий нашому серцю «фандрейзинг» доповнився факінг «аутсорсингом». Гидкі ж у суті своїй «булінг» та «мобінг» посилюються не лише огидним «харасментом», але й таким же «хейтспічем». Літера «х» в обох випадках доволі однозначно вказує ще й на те, що запозичуємо ми насправді навіть не з англійської, а вгадайте самі з якої такої мови. Щоб угадати з максимальною точністю, ви не мусите бути ні «хакером», ні навіть «лайфхакером». Ані Шерлоком, даруйте, «Холмсом».

Юрій Андрухович: Між Браяном і Джимом

Бо з англійською мовою – як із першою леді: можна любити по-різному. Доволі гнітюча ситуація з реальним володінням англійською нашій країні вилазить ще й тим боком, що її, країну, дедалі глибше засмоктує у трясовини «руского міра». Іншими словами – в очах усього світу позиціонує нас безсумнівною частиною російськомовного простору.

Однак і той «реформаторський словник», що його нав’язує нам нинішня нібито проєвропейська еліта зі своїми медіа, ніяким кращим боком не вилізе. Розробникам майбутнього Закону України «Про першу леді» слід уже тепер пам’ятати про неминучі на цьому патвеї трабли і готуватися до рілі екстримних дисижнів.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.