Павло Глодан з села Горохолина на Богородчанщині, нащадок бійця УПА, разом з братом уже четвертий рік боронить країну у складі 8 батальйону 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Нині Павло у відпустці, але йому не до відпочинку. Працює над тим, аби дістати наземний дрон.
Каже, такі дуже потрібні, бо полегшують і бережуть життя піхоти, пише Репортер.
Продовжують прадідову справу
Через три дні після вторгнення Павло Глодан з братом Андрієм відправилися до Києва з «едельвейсами». Після Київської області була Харківщина, а далі Донецький напрямок, де й зараз продовжують воювати.
У нас така сім’я, що ми не могли інакше, – розказує Павло Глодан. – Мій прадідусь Василь Удуд воював в УПА. Брав участь у п’яти чи шести боях з совітами. А їхній побратим пішов на співпрацю з «червоними», хоч перед тим також бився з ними, але зрадив своїх.
Повстанців взяли прямо у криївці. Прадіда засудили на 25 років. Відсидів 10 років у Сибірі, а потім вмер Сталін – і строк скоротили.
Прабабуся тоді була вагітна моєю бабусею і прадід сказав, що ніхто не має знати, чия то дитина, – розповідає Павло. – Мовляв, він її не знає, а вона його, бо прийдуть і будуть мучити. Прабабуся так і жила. Люди пліткували, казали про неї, що нагуляла дитину. Але через 10 років прадід повернувся і все було добре.
Павлові багато розказували за прадіда. Коли у 1991 році проголосили Незалежність, то він плакав, бо не міг повірити. Прадід помер у 1999-му, коли Павлові був рік.
Каже, часто уявляв, як прадід сидів у криївках. Мовляв, вони також сидять у бліндажах, по підвалах, але є окопні свічки, устілки та куртки на павербанках, які гріють.
Я не уявляю, як вони жили, – говорить Парвло Глодан. – Сніг випав, вони залізли у криївку і сиділи до весни, поки сніг не розтане. Ти не мав права вийти в туалет, подихати свіжим повітрям, прогріти криївку, висушитись, аби не видати себе. Не було тоді таких технологічних рішень, як у нас. Їм було набагато важче і вони розуміли свою боротьбу, що проти них стоїть дуже великий ворог.
Це розуміють і брати Глодани. Вони обидва воюють в одному батальйоні. Павло каже, дуже складно з братом на війні. Адже переживають один за одного, бо знають, які бувають ситуації. Кожен має по два поранення.
Війна технологій
Павло має позивний «Боцман», бо, після строкової служив за контактом у 36 окремій бригаді морської піхоти. Та вже чотири роки він у гірській піхоті 10 бригади. Каже, піхота вирішує багато, але зараз – війна технологій. Аби хоч якось полегшити життя побратимам, Павло не так давно у себе в підрозділі почав використовувати й розвивати наземні роботизовані комплекси (НРК). Вони можуть перевозити вантажі до 200 кг – провізію, дерево для облаштування позицій, боєприпаси, а також забирати поранених і загиблих.
Каже, усе почалося з того, що були загиблі, яких не можна було забрати, бо ворог закидав усе навколо мінами.
Ймовірність того, що група забере тіло, була дуже маленькою, – пригадує Павло, – І командир розумів, що можуть бути ще втрати. В мене було завдання – вивезти загиблих хлопців. Я сушив голову, сидів, думав, як це зробити.
Через знайомого Павло зв’язався з бійцями Сил безпілотних систем. Там підказали, хто є поруч і може допомогти. Він поїхав до них, зробив перший наземний дрон. Ним повіз хлопцям провізію, а натомість мав забрати тіло загиблого побратима. Дорогою назад дрон підірвався на протипіхотній міні. Загиблого наступного дня вдалося забрати. Такою ж була доля другого дрона. Потім з’явилися ще два НРК, робота налагодилась, але й нині цих дронів замало.
Цією машинкою зробили 26 бойових місій без втрат людей, – розповідає Глодан про роботу наземного дрона. – Наприклад, аби доставити 10 колод по 3 метри, треба 10 піхотинцям піти за раз й забрати. Всюди дрони і ти такою великою плямою людей не пройдеш. Плюс всюди міни. Зараз хлопці вийшли на рацію, сказали, що їм треба і я привіз. Це важко передати, коли ти встаєш зранку і знаєш, що треба піти по провізію. У броніку, в касці, в захисті туди й назад, а потім ще стояти на посту вночі. Розумієш, що різні можуть бути випадки. А зараз хлопці знають, що їм приїде.
За словами Павла, ці наземні роботизовані комплекси хочуть використовувати широко, бо це справді працює. Зараз військові відкрили збір на 1,5 млн грн. За ці гроші хочуть купити не тільки наземні дрони, але й потужніші – повітряні.
Посилання на Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/wR2BviMSd
Номер картки: 4441111122342748
Технології розвиваються, ти вже можеш поставити машині дуже багато функцій, – говорить Павло Глодан. – За цим майбутнє, бо людей мало. Багато хлопців потрапили під обстріл якраз під час тих логістичних маршрутів, доставляння на позицію води, їжі, озброєння.
90 днів на позиціях
За його словами, найдовше на позиції він був 56 днів, а його побратими – і по 90. Людей бракує дуже сильно.
От, 19 днів мене нема, значить, хтось мусить сидіти 19 днів на позиції, замінюючи мене, поки я у відпустці, – каже Павло Глодан. – Бувало, хлопці виходили з позицій, могли помитись і повернутися назад, бо нема кому. Ніхто не хоче йти служити. І ти не можеш пояснити тим людям, що, по-перше – всі підуть. По-друге, я розумію, що світ несправедливий, але я четвертий рік воюю, а хтось четвертий рік сидить коло сім’ї. А ти не можеш творити свою сім’ю, бо в тебе робота. Хтось собі ходить по парках, гуляє і розказує, що нехай йдуть поліцейські. Ну, підуть ті поліцейські, то ти завтра придумаєш інше виправдання, аби не йти.
Зараз вже не так, як було на початку, коли йшов він, говорить Павло. Нині людей навчають, відправляють на одне БЗВП (базова загальновійськова підготовка), відправляють на навчання за кордон. Коли люди приходять у бригаду, то ще мають навчання, а потім ще злагодження у підрозділі.
Усім страшно, усі бояться, – говорить Павло. – Нема жодної людини, яка б не боялася і нема жодної людини, яка б сиділа там і отримувала задоволення від того, що вона там сидить. Нашу бригада з 2022 року ще в тил не відводили. Усі хлопці постійно воюють. В нас є зона відповідальності і ми розуміємо, що нема кому нас замінити. Зимою почнеться п’ятий рік.
Ще раз дублюємо реквізити на важливий збір – на наземні та повітряні дрони, які полегшать і збережуть життя нашим захисникам.
Посилання на Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/wR2BviMSd
Номер картки: 4441111122342748
Авторка: Світлана Лелик
