Нині Івано-Франківський локомотиворемонтний – одне з небагатьох державних прибуткових підприємств. Майже 10 років тому завод пережив непрості часи, але зумів піднятися. Навіть минулий кризовий рік підприємство закінчило з прибутком. Нині на заводі працюють понад 500 іванофранківців, він продає свою продукцію по всій Україні і за кордон.

Не встигли обнадійливі написи «Без ГМО» з’явитись на рулонах з туалетним папером, як проблема генетично модифікованих продуктів перетворилась на жарт у порівнянні із новою напастю. Крейг Вентер, керівник інституту JCVI влаштував презентацію першої в історії штучної клітини на ім’я «Синтія», керованої повністю синтезованим геномом. Людською мовою це означає, що мрії фантастів почали збуватися. Людина нарешті навчилась виробляти нові форми життя. І це вам вже не якесь там ГМО. Це справжня революція в технологіях. Овечка Доллі відпочиває і тихо каже «бе-е-е». Людство з піонерсько-атеістичною впевненістю приступає до створення того, чого ніколи не існувало. Бактерій з програмованими якостями. Синтетичної їжі. Штучних організмів.

– Пане Василю, як проходить звичайний робочий день начальника УМВС?– О сьомій ранку я вже на роботі і приймаю чергування. Як правило, кожен день розписаний – наради, кадрові комісії, заслуховування по кримінальних справах, особистий виїзд на серйозні злочини.

– Пане Василю, як криза вплинула на видавництво книг?– Скажу з точки зору видавця – в мене колись була своя друкарня, та зараз не вигідно її тримати. Замовлень мало і сусід-ні друкарні, щоб втриматися на плаву, скидають ціну, навіть у порівнянні із докризовим періодом. Лиш би друкувати, рухатися. Люди потрапили в халепу і в один момент стали вдвічі біднішими. Це відбивається і на книжках загалом.

Людям притаманно гратись у слова. Всі знають сентенцію: «Будьте простішими і люди до вас потягнуться». Це майже «народний вислів», а значить та умовна спільнота, яку прийнято називати «народом», погоджується з немудрящою «хвілософією», яка в ньому міститься. Але достатньо сформулювати цей вислів точніше, як він набуває зовсім іншого значення: «Будьте примітивнішими і люди до вас потягнуться». От з цим люди вже не погодяться. Тому що подібне тягнеться до подібного, а бути примітивним ніхто не хоче. Навіть той, хто легко і весело погоджується бути «простим».

Словосполучення «прикинутись шлангом» набуло поширення у вісімдесятих. Доба тоді була навдивовижу «шланголюб-ною», і люди, яким було ліньки напружуватись і працювати, створили цілу «філософію шлангізму», катехізис якої ентузіасти й ентузіастки переписували від руки. Адже копіювальні пристрої у СРСР, як відомо, були заборонені.

Управлінням житлово‑комунального господарства (УЖКГ) незадоволені всі: від найвищих чиновників до звичайних людей. Майже усі послуги, які надають комунальні підприємства, підпадають під критику – десь дорого, десь неякісно, а десь – усе разом. Нещодавно івано-франківське міське УЖКГ очолив депутат міськради Василь Білик.

Є люди, які уникають звичайного. В них на звичайне алергія. Як тільки вони бачать звичайну людину у звичайній ситуації, в них на шкірі з’являється висип. Але таких направду незвичайних людей дуже мало. Як правило, навколо нас ходять зовсім не вони, а звичайні імітатори алергії на звичайність. Цих аферистів, які постійно переконують нас, що від звичайного у них крутить у носі, можна поділити на декілька категорій.

У далекій Австралії живе міні-Україна зі своїми традиціями, школами, музеєм, церквами, навіть козаками. Анна Довірак, секретар організації «Українське вільне козацтво» вже 15 років є австралійкою за паспортом. Нещодавно вона приїхала, щоб відвідати родину в Коломиї. Про причини виїзду за кордон пані Анна говорить неохоче, каже, не від хорошого життя. Але з молодечим запалом співає українські пісні. Слова пам’ятає добре. Лишень має акцент – легкий, незначний.

Ця людина знає про Івано-Франківськ якщо не все, то майже все. Його статті періодично з’являються у пресі, книги швидко розходяться, а передача «Вулиця» вже давно стала чи не культовою. В гостях у «Репортера» – краєзнавець Михайло Головатий.

«Мовні скарби нам дорожчі за золото», – сказав нещодавно один поважний чиновник. І хто б із ним не погодився? Адже через мову ми одночасно і пізнаємо світ і творимо його. А ще ми творимо саму мову. Щоденно, щогодинно, щохвилинно. Творимо, зокрема, й тим, як часто використовуємо ті чи інші слова і вирази. Завдяки нам мова звільняється від застарілих слів і набуває нових. Уже мало де почуєш слово «поважно», зате його синонім «серйозно» панує на вулицях і в телевізорі. «На кшталт» і «на штиб» повністю знищені у побутовій мові словом «тіпа», а «не зрозумів» і «забув» кажуть лише «відстойні старпьори». «Нормальні» люди використовують «не вдуплив» і «провтикав».

За радянських часів проблеми свободи особистості взагалі ніби й не існувало. Тоді всі знали: інтереси колективу (громади, суспільства) завжди вищі за інтереси окремої людини. Потім повіяли ліберальні вітри, і вуйки в окулярах, які пройшли прискорене навчання на курсах Бі-Бі‑Сі, почали проповідувати безумовну вищість індивідуального над колективним. Свою переконаність вони підкріплювали могутніми аргументами.

Його пристрасті – живопис, музика, поезія, коні.. Він не водить авто, оскільки боїться, що його водіння завершиться біля першого стовпа. Зараз пише містико‑детективний роман про недавні політичні події в Україні та твердо вирішив прибрати своє ім’я з української політології. Наразі.«Репортер» розмовляв зі столичним гостем про політичні бренди, філософію та самореалізацію.

В Івано-Франківську, як зрештою і в Україні, багато говорять про професійну журналістику, конкуренцію серед ЗМІ, свободу слова тощо. Напередодні професійного свята ми вирішили поспілкуватися з головним редактором новин ІСТV, франківчанкою Оленою Фроляк.

Як і люди, міста мають свій настрій. Вони можуть бути бадьоро-мажорними, як середземноморські курорти, і депресивними, як шахтарські містечка Східної Європи. Міста можуть наповнюватись молодою енергією чи впадати у смуток. Міста іноді дуріють і зовсім, скажу вам, не факт, що у здурілому місті важко або нецікаво жити. За останні три десятиліття настрій обласного центру Прикарпаття теж змінювався. Франківськ вісімдесятих і Франківськ-2010 – настроєво зовсім різні міста.