– Пане Василю, як криза вплинула на видавництво книг?– Скажу з точки зору видавця – в мене колись була своя друкарня, та зараз не вигідно її тримати. Замовлень мало і сусід-ні друкарні, щоб втриматися на плаву, скидають ціну, навіть у порівнянні із докризовим періодом. Лиш би друкувати, рухатися. Люди потрапили в халепу і в один момент стали вдвічі біднішими. Це відбивається і на книжках загалом.
Словосполучення «прикинутись шлангом» набуло поширення у вісімдесятих. Доба тоді була навдивовижу «шланголюб-ною», і люди, яким було ліньки напружуватись і працювати, створили цілу «філософію шлангізму», катехізис якої ентузіасти й ентузіастки переписували від руки. Адже копіювальні пристрої у СРСР, як відомо, були заборонені.
Управлінням житлово‑комунального господарства (УЖКГ) незадоволені всі: від найвищих чиновників до звичайних людей. Майже усі послуги, які надають комунальні підприємства, підпадають під критику – десь дорого, десь неякісно, а десь – усе разом. Нещодавно івано-франківське міське УЖКГ очолив депутат міськради Василь Білик.
Є люди, які уникають звичайного. В них на звичайне алергія. Як тільки вони бачать звичайну людину у звичайній ситуації, в них на шкірі з’являється висип. Але таких направду незвичайних людей дуже мало. Як правило, навколо нас ходять зовсім не вони, а звичайні імітатори алергії на звичайність. Цих аферистів, які постійно переконують нас, що від звичайного у них крутить у носі, можна поділити на декілька категорій.
У далекій Австралії живе міні-Україна зі своїми традиціями, школами, музеєм, церквами, навіть козаками. Анна Довірак, секретар організації «Українське вільне козацтво» вже 15 років є австралійкою за паспортом. Нещодавно вона приїхала, щоб відвідати родину в Коломиї. Про причини виїзду за кордон пані Анна говорить неохоче, каже, не від хорошого життя. Але з молодечим запалом співає українські пісні. Слова пам’ятає добре. Лишень має акцент – легкий, незначний.
«Мовні скарби нам дорожчі за золото», – сказав нещодавно один поважний чиновник. І хто б із ним не погодився? Адже через мову ми одночасно і пізнаємо світ і творимо його. А ще ми творимо саму мову. Щоденно, щогодинно, щохвилинно. Творимо, зокрема, й тим, як часто використовуємо ті чи інші слова і вирази. Завдяки нам мова звільняється від застарілих слів і набуває нових. Уже мало де почуєш слово «поважно», зате його синонім «серйозно» панує на вулицях і в телевізорі. «На кшталт» і «на штиб» повністю знищені у побутовій мові словом «тіпа», а «не зрозумів» і «забув» кажуть лише «відстойні старпьори». «Нормальні» люди використовують «не вдуплив» і «провтикав».
Ця людина знає про Івано-Франківськ якщо не все, то майже все. Його статті періодично з’являються у пресі, книги швидко розходяться, а передача «Вулиця» вже давно стала чи не культовою. В гостях у «Репортера» – краєзнавець Михайло Головатий.
За радянських часів проблеми свободи особистості взагалі ніби й не існувало. Тоді всі знали: інтереси колективу (громади, суспільства) завжди вищі за інтереси окремої людини. Потім повіяли ліберальні вітри, і вуйки в окулярах, які пройшли прискорене навчання на курсах Бі-Бі‑Сі, почали проповідувати безумовну вищість індивідуального над колективним. Свою переконаність вони підкріплювали могутніми аргументами.
Його пристрасті – живопис, музика, поезія, коні.. Він не водить авто, оскільки боїться, що його водіння завершиться біля першого стовпа. Зараз пише містико‑детективний роман про недавні політичні події в Україні та твердо вирішив прибрати своє ім’я з української політології. Наразі.«Репортер» розмовляв зі столичним гостем про політичні бренди, філософію та самореалізацію.
В Івано-Франківську, як зрештою і в Україні, багато говорять про професійну журналістику, конкуренцію серед ЗМІ, свободу слова тощо. Напередодні професійного свята ми вирішили поспілкуватися з головним редактором новин ІСТV, франківчанкою Оленою Фроляк.
Як і люди, міста мають свій настрій. Вони можуть бути бадьоро-мажорними, як середземноморські курорти, і депресивними, як шахтарські містечка Східної Європи. Міста можуть наповнюватись молодою енергією чи впадати у смуток. Міста іноді дуріють і зовсім, скажу вам, не факт, що у здурілому місті важко або нецікаво жити. За останні три десятиліття настрій обласного центру Прикарпаття теж змінювався. Франківськ вісімдесятих і Франківськ-2010 – настроєво зовсім різні міста.
Після того, як наприкінці квітня депутати облради так і не спромоглися прийняти звернення щодо неприпустимості продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії на території України, багатьох із них назвали зрадниками. Серед тих, хто не з’явився на сесію, було 26 бютівців, причому дев’ять, за словами голови обласної «Батьківщини» Дмитра Шлемка, були відсутніми без поважної причини. Один із них – депутат облради Богдан Яцук.
Ми живемо на перетині світових потоків. Один із тих потоків – час; він невблаганно несе нас із минулого у майбутнє, від народження до смерті. Крізь час тече інший потік, в якому народжуються і помирають покоління подібних до нас. Цей потік називають людством. Час від часу ми чуємо плескіт інших, віддаленіших, потоків. Там народжуються зірки і вмирають боги.
Кожне потрясіння на світових біржах змушує мільйони людей згадувати хрестоматійну торбин-ку з найнеобхіднішими речами і придивлятись до вокзальних бомжів. Як вони там живуть? Може і я невдовзі… Тобто, вони згадують, що серед різних рівнів життя є й найрадикальніший – рівень виживання. На якому з усіх можливих мотивацій залишається найпростіша – вижити за будь-яку ціну.