Є люди, які уникають звичайного. В них на звичайне алергія. Як тільки вони бачать звичайну людину у звичайній ситуації, в них на шкірі з’являється висип. Але таких направду незвичайних людей дуже мало. Як правило, навколо нас ходять зовсім не вони, а звичайні імітатори алергії на звичайність. Цих аферистів, які постійно переконують нас, що від звичайного у них крутить у носі, можна поділити на декілька категорій.
У далекій Австралії живе міні-Україна зі своїми традиціями, школами, музеєм, церквами, навіть козаками. Анна Довірак, секретар організації «Українське вільне козацтво» вже 15 років є австралійкою за паспортом. Нещодавно вона приїхала, щоб відвідати родину в Коломиї. Про причини виїзду за кордон пані Анна говорить неохоче, каже, не від хорошого життя. Але з молодечим запалом співає українські пісні. Слова пам’ятає добре. Лишень має акцент – легкий, незначний.
Ця людина знає про Івано-Франківськ якщо не все, то майже все. Його статті періодично з’являються у пресі, книги швидко розходяться, а передача «Вулиця» вже давно стала чи не культовою. В гостях у «Репортера» – краєзнавець Михайло Головатий.
«Мовні скарби нам дорожчі за золото», – сказав нещодавно один поважний чиновник. І хто б із ним не погодився? Адже через мову ми одночасно і пізнаємо світ і творимо його. А ще ми творимо саму мову. Щоденно, щогодинно, щохвилинно. Творимо, зокрема, й тим, як часто використовуємо ті чи інші слова і вирази. Завдяки нам мова звільняється від застарілих слів і набуває нових. Уже мало де почуєш слово «поважно», зате його синонім «серйозно» панує на вулицях і в телевізорі. «На кшталт» і «на штиб» повністю знищені у побутовій мові словом «тіпа», а «не зрозумів» і «забув» кажуть лише «відстойні старпьори». «Нормальні» люди використовують «не вдуплив» і «провтикав».
За радянських часів проблеми свободи особистості взагалі ніби й не існувало. Тоді всі знали: інтереси колективу (громади, суспільства) завжди вищі за інтереси окремої людини. Потім повіяли ліберальні вітри, і вуйки в окулярах, які пройшли прискорене навчання на курсах Бі-Бі‑Сі, почали проповідувати безумовну вищість індивідуального над колективним. Свою переконаність вони підкріплювали могутніми аргументами.
Його пристрасті – живопис, музика, поезія, коні.. Він не водить авто, оскільки боїться, що його водіння завершиться біля першого стовпа. Зараз пише містико‑детективний роман про недавні політичні події в Україні та твердо вирішив прибрати своє ім’я з української політології. Наразі.«Репортер» розмовляв зі столичним гостем про політичні бренди, філософію та самореалізацію.
Як і люди, міста мають свій настрій. Вони можуть бути бадьоро-мажорними, як середземноморські курорти, і депресивними, як шахтарські містечка Східної Європи. Міста можуть наповнюватись молодою енергією чи впадати у смуток. Міста іноді дуріють і зовсім, скажу вам, не факт, що у здурілому місті важко або нецікаво жити. За останні три десятиліття настрій обласного центру Прикарпаття теж змінювався. Франківськ вісімдесятих і Франківськ-2010 – настроєво зовсім різні міста.
В Івано-Франківську, як зрештою і в Україні, багато говорять про професійну журналістику, конкуренцію серед ЗМІ, свободу слова тощо. Напередодні професійного свята ми вирішили поспілкуватися з головним редактором новин ІСТV, франківчанкою Оленою Фроляк.
Після того, як наприкінці квітня депутати облради так і не спромоглися прийняти звернення щодо неприпустимості продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії на території України, багатьох із них назвали зрадниками. Серед тих, хто не з’явився на сесію, було 26 бютівців, причому дев’ять, за словами голови обласної «Батьківщини» Дмитра Шлемка, були відсутніми без поважної причини. Один із них – депутат облради Богдан Яцук.
Ми живемо на перетині світових потоків. Один із тих потоків – час; він невблаганно несе нас із минулого у майбутнє, від народження до смерті. Крізь час тече інший потік, в якому народжуються і помирають покоління подібних до нас. Цей потік називають людством. Час від часу ми чуємо плескіт інших, віддаленіших, потоків. Там народжуються зірки і вмирають боги.
Кожне потрясіння на світових біржах змушує мільйони людей згадувати хрестоматійну торбин-ку з найнеобхіднішими речами і придивлятись до вокзальних бомжів. Як вони там живуть? Може і я невдовзі… Тобто, вони згадують, що серед різних рівнів життя є й найрадикальніший – рівень виживання. На якому з усіх можливих мотивацій залишається найпростіша – вижити за будь-яку ціну.
Уже півроку в обласному центрі працює комунальне підприємство «Івано-Франківський міський рекламно-інформаційний центр». Створене воно для контролю та обліку зовнішньої реклами в місті. Про те, як це відбувається, розповідає директор центру Вікторія Шахоріна.
Так уже сталося, що історія у цих землях поділена навпіл – до монголів і після. Розрубане дерево пустило бічне гілляччя, але нікуди не виросло. До монголів історія Східної Європи мала естетичне виправдання. Була красивою. Була ціліс-ною. Розгорталася правильною спіраллю від варварства до політичної форми. Після – лише пустеля, татарщина, зализування ран, «что дєлать?» і «хто вінават?». А ще мавпування. Вишневецький у Лубнах мавпував Париж, Петро у Петербурзі – Амстердам, Август у Варшаві – всі європейські столиці залежно від настрою.
Колись, за радянських часів, на шкільному факультативі з історії нам, учням 10 класу, розповіли про такого собі поміщика Борецького, дідича з українського Сходу. Він у 1918 році (за німецької влади) наказав висікти до одного ціле село, а сімох селян повісив. Коментуючи цей випадок, вчителька підкреслила «як його яскраву класову суть, так і ступінь моральної деградації колишніх кріпосників, експлуататорів і ворогів трудового народу». Учні з учителькою погодились. Моральний покруч. Німецька маріонетка. Повісив трударів. Наказав катувати батогами жінок і неповнолітніх. Ясна справа – садист.