Марк Твен жартував, що класичною вважається та книга, яку всі хвалять, але ніхто не читає. З цим можна сперечатися, проте логіка є. Зрозуміло, що автори таких книжок автоматично переходять у розряд «класиків світової літератури», їх примусово вивчають у школах та вишах. В Івано-Франківську колись існувало багато пам’ятників майстрам слова, які не дійшли до наших часів. На щастя, збереглись їхні фотографії та описи.

Сьогодні на нашому вокзалі можна побачити лише пасажирські й товарні состави. А 70 років тому місто мало цілий бронепотяг. Він належав 77 станіславському полку НКВС і через це мав 77-й номер. Напевне, це був самий нефартовий бронепотяг в історії.

Багато сучасних іванофранківців роками мешкають у своїх багатоповерхівках навіть не знаючи, хто живе знизу або зверху. Зазвичай знайомство із сусідами відбувається, коли хтось когось затопив. У старому Станиславові все було інакше.

Є три речі, на які можна дивитись безкінечно довго – як горить вогонь, як тече вода та як працюють інші люди. Ідеальним варіантом для спостереження є пожежа. А їх у старому Станиславові вистачало.

Станиславів не є середньовічним містом. Він заснований у другій половині XVII століття, яку історики відносять до так званого «нового часу». Але пережитки темного середньовіччя у Станиславові існували.

Коли влітку 1941 року Станіслав зайняли німці, вони поділили його мешканців на дві категорії – євреїв та решту. Решта – це українці, поляки, вірмени, німці, з якими поводились більш-менш толерантно. А всіх євреїв чекало одне – смерть!

На старому цвинтарі, що за готелем «Україна», була одна цікава могила. На сірій плиті із зірочкою містився напис російською: «Окунев Василий Петрович. Родился в 1913 году. Умер в 1939 году, 7 октября. Погибший за освобождение трудящихся Западной Украины».

Після того, як вийшов серіал про Вольфа Мессінга, ім’я цього ілюзіоніста та провидця стало дуже популярним. Але те, що він виступав і у Франківську, досі знають далеко не всі.

Столиці відрізняються від маленьких містечок насамперед тим, що в перших знаменитості живуть, а в других – бувають. І хоча наш Станиславів недовгий час теж був столицею, імениті гості сюди заїздили нечасто. Проте був період, коли на наших вулицях запросто можна було побачити людей, біографії яких пізніше вивчали у школі.

Геральдика – це наука, яка вивчає герби. А вони бувають різні. Є герби дворянських родів, є герби країн, міст, футбольних клубів і навчальних закладів. Доволі часто зображення гербів слугували прикрасами для будинків. Такі споруди, хоч і небагато, є в Івано-Франківську.

На початку ХХ століття у Станиславові планували запустити трамвай. Роботи взяла на себе відома німецька фірма «Сіменс і Гальске». У 1908 році навіть були затверджені маршрути трамвайних колій, які мали проходити сучасними вулицями: Вовчинецькою, Грушевського, Незалежності, Січових Стрільців, Мазепи, Чорновола та Галицькою. Але зовсім недоречно розпочалася Перша світова війна, яка, крім інших, поховала і ці амбітні плани.

Однією з найстарших вулиць Івано-Франківська є Бельведерська. Своєю назвою вона завдячує позаміському палацику Потоцьких «Бельведер», що стояв приблизно на місці нинішнього наркологічного диспансеру.

Як ви думаєте, що спільного мають австрійська імператриця Єлизавета, знаменитий польський письменник Генріх Сенкевич та великий український поет Тарас Шевченко? Саме їхніми іменами називався міський парк Станиславова-Івано-Франківська у різні періоди свого існування. Проте спочатку він ніяк не називався, та й парком не був.

У 1960-х роках у Франківську закрили римо-католицький костел Непорочного зачаття Діви Марії та святих Андрія і Станіслава (нині – Художній музей). Приміщення передали геологічному музею інституту нафти і газу. А на майдані, який тоді носив ім’я начальника петроградської ЧК Урицького, радянська влада вирішила влаштувати приміську автостанцію.

Найціннішою річчю для військових є бойовий прапор частини. Його урочисто вручали при формуванні частини та берегли, як зіницю ока. Біля прапора завжди стояв озброєний чатовий, і це був «пост №1». Якщо за будь-яких обставин прапор втрачали, то командир автоматично йшов під трибунал, а частина підлягала розформуванню.