Тут був Вася або відомі гості Першої світової

Столиці відрізняються від маленьких містечок насамперед тим, що в перших знаменитості живуть, а в других – бувають. І хоча наш Станиславів недовгий час теж був столицею, імениті гості сюди заїздили нечасто. Проте був період, коли на наших вулицях запросто можна було побачити людей, біографії яких пізніше вивчали у школі.

Маша та Ведмідь

Під час Першої світової війни в околицях Станиславова діяв лікарсько-продовольчий загін Піроговського товариства. Головне його завдання полягало у догляді за пораненими солдатами та роздачі їжі малозабезпеченим. У 1915 році, після закінчення курсів медсестер, сюди прибула рідна сестра Леніна – Марія Ульянова, яку в родині лагідно називали… дурепою.

Як згадували пізніше її колеги по загону, Марія працювала без перепочинку. Крім перев’язок і заміни горщиків, вела революційну агітацію. Адже з 1898 року вона була членом російської соціал-демократичної робочої партії та навіть мала партійне псевдо «Ведмідь».

Є припущення, що Марія Ульянова жила та працювала у старих австрійських казармах, де зараз Прикарпатський юридич­ний інститут (вул. Національної гвардії). Після війни Марія зробила непогану партійну кар’єру, була членом ЦК і працювала у газеті «Правда». А от заміж так і не вийшла.

Граф Львович

Насправді в російській армії важко було когось здивувати дворянським титулом. Князі, графи, барони командували корпусами, ротами, батареями. Проте був один граф, який просто не міг не привернути до себе уваги. Мова йде про Михайла Львовича Толстого, сина автора світового шедевру «Війна і мир».

Він був десятою дитиною старого графа та відрізнявся музичними здібностями. Віртуозно грав на балалайці, гармошці, піаніно, писав романси.

У березні 1915-го, у складі Другого Дагестанського полку Кавказької Туземної дивізії, Михайло Толстой побував у Станиславові. За бойові заслуги графа нагородили орденом Святої Анни ІV ступеня.

Після революції Толстой емігрує. І якщо більшість аристократів їхали до Франції, Швейцарії чи США, то граф Михайло обрав Марокко. Під пекучим африканським сонцем він і помер у 1944 році.

Білий генерал

Серед ватажків білих армій громадянської війни видатне місце займає генерал Лавр Корнілов. Він був сином сибірського козака і киргизки, якій завдячує монголоїдним типом обличчя.

У 1914 році в якості командира 48 піхотної дивізії Корнілов здобуває Галич і Станиславів. Пізніше за бойові заслуги його дивізія отримала назву «Сталевої». Через рік генерал Корнілов потрапив у австрійський полон. За статистикою, в часи війни 60 російських генералів були захоплені супротивником, але втекти вдалося лише Корнілову.

Імператор Микола ІІ нагородив генерала орденом Святого Георгія IV ступеня. Дещо пізніше Корнілов очолив 8 армію. Під час так званого червневого наступу 1917 року її штаб перебував у Станиславові. Тоді, крім Корнілова, місто відвідав і барон Врангель.

Після Жовтневої революції Корнілов утік на Дон, де почав формувати Добровольчу армію. Під час осади Єкатеринодара, 31 березня 1918 року, в хату, де розміщувався штаб армії, залетів артилерійський снаряд. Загинув лише командувач.

Рука Керенського

Весною 1917 року війна остогидла всім. Солдати припиняли стрілянину, вилізали з окопів, обіймалися, обмінювалися горіл­кою та цигарками. Це називали братанням. Натомість, Тимчасовий уряд Росії готував наступ.

З метою підняти бойовий дух армії на фронт вирушив військовий міністр Олександр Керенський. До Станиславова він прибув у травні 1917-го. У розташуванні 12 піхотної дивізії, яка стояла в околицях міста, Керенський просив солдатів йти в наступ і навіть давав їм потиснути свою мужню руку. Про це є анекдот. Нібито з фронту Керенський повернувся з перев’язаною рукою. Коли його запитали, чи це не поранення, міністр гордо відповів: «Моя рука болить від тисяч рукостискань».

До речі, Керенський був непоганим оратором і міг завести зал. Як згадує сучасник, «якби Керенський закликав до негайного наступу, весь натовп слухачів тієї ж миті кинувся б на ворога. Але якби наступ мав відбутися назавтра – жодних гарантій».

Червневий наступ з тріском провалився. Керенський помер у Нью-Йорку на 90 році життя.

Із терориста в комісари

Одним із віянь Лютневої революції було введення інституту військових комісарів. Тобто, в полки, дивізії, корпуси приїз­дили столичні чиновники, які мали слідкувати за діяльністю командирів і своєчасно доповідати «на гору». Навесні 1917 року комісаром у 8 армії став Борис Савінков. Частини армії дислокувались на Прикарпатті і командував нею вже знайомий нам Корнілов. Коли він почув, хто їде до нього комісаром, то спочатку не повірив.

Справа в тому, що в молодості Савінков керував Бойовою організацією партії есерів. На його рахунку вбивства міністра МВС Плеве, московського генерал-губернатора, рідного дяді царя – великого князя Сергія Олександровича та сумнозвісного попа Гапона. Свого часу Савінков був засуджений до смертної кари, але втік.

Як не дивно, генерал і комісар чудово спрацювалися. Настільки, що Савінков клопотав про призначення Корнілова на посаду командувача фронтом.

Потім комісар рішуче боровся з більшовиками, був заарештований і розстріляний у 1924 році.

Альпінізм шкодить здоров’ю

Після Лютневої революції в імперії та армії запанував хаос. Немов гриби після дощу, виникали комітети депутатів, в яких солдати вчили генералів воювати. Комітет 11 армії, підрозділи якої розташовувались поблизу Станиславова, очолив прапорщик Микола Криленко. Це був революціонер зі стажем і партійним псевдо «Абрам». Своїми демагогічними речами нахабний прапорщик завоював популярність солдат, які делегували його на з’їзд у Петроград. Там Криленка помітили більшовицькі вожді і 12 листопада 1917 року його призначили верховним головнокомандувачем.

Цікаво, що у 1915 році майбутнього Главковерха арештували за ухилення від служби, а потім примусово направили на фронт. Пацифістські нахили цього товариша були настільки сильними, що його перший наказ закликав солдат припинити спротив і розпочати переговори з німцями…

Після війни Криленко обіймав посади головного прокурора РСФСР та народного комісара юстиції. Захоплювався шахами та альпінізмом. Це його і згубило. У 1938 році на партійному пленумі пролунали слова, що товариш Криленко займається альпінізмом у той час, коли інші працюють. Його зняли з посади та розстріляли як «підривника державної промисловості».

Чапай

Легендарний комдив за кількістю анекдотів про себе вже давно обігнав Штірліца, Вовочку та всіх інших.

Життя Василя Чапаєва оповите легендами й таємницями. Його ім’я переважно асоціюється з Уралом, де він воював з білими та знайшов смерть у однойменній ріці. Проте Чапай встиг побувати і в нашому місті, де свого часу була навіть вулиця його імені (тепер Січових Стрільців).
Як пише краєзнавець Петро Арсенич, «у травні 1915 року, у складі 326 піхотного полку, В.І. Чапаєв форсованим маршем пройшов через Турку, Хом’яківку, Станіслав під Стрий». Тоді він був ще звичайним солдатом, який незабаром стане молодшим унтер-офіцером, а вже потім – комдивом.

На цьому документальні свід­чення про перебування Чапая у Станиславові вичерпуються. Втім, є одна цікава легенда. Але то вже іншим разом.