Є теми, які постійно нависають над тобою, а ти їх відправляєш кудись подалі. Й не тому, що вони неприємні, а тому, що нібито не на часі. Але стається щось таке, що тебе провокує. І починаєш писати.

Час іде, а розбурхані обивателі й далі теревенять про стилістику стінних розписів. Не місто, а мистецтвознавча конференція.

Одеса цього року майже дійшла до кліматичного рекорду. Опівдні 7 серпня стовпчик термомет­ра на південному вікні доповз до 50 і вичерпав закладені розробниками можливості. Спекотний серпанок став густішати, небо затягнули хмари

Вони виникають раптово, не питаючи дозволу. Приходять зранку, сідають на фотель і мовчать. Іноді поскрипують дверцятами книжкової шафи та підсовують пожовтілі вирізки з газет. Серед них і мої старі статті. Гортаю вирізки: «Країна казок», «Курдуплики», «Проституція як усесвіт». Остання починається замальовкою нон-фікшн.

Шостого липня світ щасливо заповз до нової ери — виробники запустили гру Pokemon GO. Перед цією величною подією відступили на другий план усі поточні війни і переворот у Туреччині, космічні запуски і виборча компанія у США, заяви нової британської прем’єрки, чергове здешевлення нафти та навіть, у що взагалі важко повірити, нове відверте селфі Кім Кардаш’ян, за яке донька адвоката отримала аж сімсот тисяч доларів.

Якщо кострубаті виконавці-заробітчани не заважають звуками, віддалено подібними до музики, то на франківській «сотці» ще можна зависнути на добрій каві. Роки йдуть, а кава все ще залишається тим знаковим атрибутом, що відрізняє приналежних до міського трибу життя.

Чому, на мою думку, це рішення варто було підтримати? Спробую викласти мої особисті аргументи з якими, зрештою, погодились 28 депутатів, представники п’яти найбільш чисельних фракцій у міській раді.

Печально й смішно водночас спостерігати за реставраторами мильних бульбашок. Наприклад, за колишнім українським міністром зовнішніх справ, який вчить Олександра Квасневського, що й як потрібно казати про європейські перспективи України

Тут кожен має право робити, думати, вдягатися, проводити час, як йому заманеться. Але всі відчувають межу, за якою — свобода інших

Brexit не зруйнував ЄС. Він повернув Європу до реальності: хто не встигає, той програв.

Ми домовилися вважати історичне лайно скарбами минулого. Ми домовилися, що народ у нас мудрий і працьовитий. Ми домовилися не називати війну війною, а зрадників зрадниками. Ми домовилися, що можуть бути революції без завершення, герої без перемог і перемоги без здобутків. Нарешті, ми домовилися, що у нас є майбутнє

Один мудрий чоловік стверджував: якщо теза правильна, то життя не забариться її проілюструвати. Коли, читаючи лекцію про місто-вампіра, я згадав про Франківськ як місце зустрічі світів та епох, багато хто зрозумів цю метафору в «м’якому форматі»

В Мережі продовжують обговорювати Ілона Маска, який заявив, що людство перебуває у Матриці. Перцю додав філософ шведського походження Нік Бостром, котрий так прокоментував слова власника SpaceX: «Важливо зрозуміти, що фраза про те, що ми знаходимося у симуляції, має не абстрактний, а буквальний сенс, що ми і все навколо нас — все, що ми чуємо, бачимо та відчуваємо — існує всередині комп’ютера, збудованого якоюсь високорозвиненою цивілізацією».

Деякі теми – наче хвилі: то відступають на другий план, то, навпаки, накочуються на суспільну свідомість, піднімаючи піну та гуркіт. В останні дні на літніх майданчиках любителі «Тернового поля» та «Корифею» вкотре загомоніли про національну ідею.

Час від часу нам варто відсторонятися. Збільшувати дистанцію. В принципі, можна робити це, не виходячи з дому, зануритись у вічне й високе, що стоїть на книжковій полиці, або лине з навушників. Проте, цього разу дистанція не віртуальна, а справжня