Людство ділиться на дві великі частини: на тих, хто на зламі сонячного циклу прикрашає дерева, і на тих, хто не прикрашає. Я належу до перших.
Минуле завжди здається більшим та могутнішим за теперішній час. В минулому захована незліченна кількість колишніх теперішніх часів. Тому є спокуса жити минулим…
На Галичині «повага» є одним з тих майже магічних понять, навколо яких обертається суспільна свідомість. Є підозра, що цьому маркерові авторитетності у нас надається особливе значення
В кінці кожного року, після Гелоуїну, настають сумні сірі дні. Досвідчені люди кажуть, що в ці дні не варто мандрувати та перебувати на самоті. Кажуть, що зло просинається і перебуває в силі аж до зимового сонцестояння.
Чорний колір в роботах Сулажа, так само, як і в «Чорному квадраті» нашого великого співвітчизника, аж ніяк не здавався ані знаком, ані родичем порожнечі. В тій чорноті вирувало приховане, але могутнє чорне життя. Щось гнітюче, грозове та обіцяюче, щось брудне і загрозливе
Що очікувати від церемонії нагородження лауреатів літературної премії в Івано-Франківську? Зазвичай, нічого цікавого…
Наше суспільство вражене системною всеохоплюючою брехнею. Себто, брешуть усюди, по всьому світу, але при тому мають певні кордони, встановлені або історичною традицією, або релігією, або інстинктом самозбереження керівної еліти.
Люди, які розбираються у сучасній фізиці, кажуть, що світ складений із вібрацій. Щонайменші з цеглинок речовини вже не так частки, як вібрація. Уявити це важко, легше повірити. Тим більше, що містики з цим погоджуються, додаючи від себе про погані й добрі вібрації. Тобто, кажуть вони, щось вібрує нам на користь, а щось навпаки.
Колись Борхес припустив, що лише чотири історії ми приречені вічно переповідати. Історію фортеці, яку штурмують і захищають герої, історію повернення на батьківщину, історію пошуку та історію самогубства бога. Є також припущення, що ми живемо у цих чотирьох історіях та ніколи не зможемо залишити їхнього лабіринту.
Той, що сидить поряд, каже: дивуюся галичанам. Жаліється, що в компанії місцевих почуває себе так, наче потрапив до гурту заколотників. При чужих, каже він, ті постійно перемигуються, недоговорюють фрази, сміються чомусь суто своєму, незрозумілому.
Біда страшенна з тими звертаннями. Колись, у дев’яності, за доби раннього феодалізму, можна було гукнути: «Гей, чоловіче!» й нічого. Оберталися. А тепер за таке словосполучення можна й по морді отримати. З іншого боку, «Агов, друже!» нічим не краще
На звичному тлі довгого й безплідного сну розуму поміж Сяном і Доном, останні тижні в Україні виділились яскравим, просто феєричним спалахом пришелепкуватості. Щоб не сказати – ідіотизму. Його демонстрували як окремі особи різного рівня публічності, так і широкі народні маси
На щорічному літературному фестивалі «Meridian Czernowitz 2016» Cергій презентував нову збірку поезій «Тамплієри», де багато текстів про нас, до нас і після нас. Про відчуття реальності, аналіз крайніх точок України – від Донецька й до Чернівців – Жадан розповів «Репортеру»
23-й Книжковий Форум зібрав у Львові різних людей з різних країв та країн. Знайомства, зустрічі старих знайомих, довгі бесіди на літніх майданчиках та під склепіннями старовинних пивниць за кавою, пивом або й чимось міцнішим
“У контексті допису варто сказати вдячне слово на адресу Леся Подерв’янського, батька сучасного українського реал-мовлення. Без його, без перебільшення, фундаментальних «наративних мозаїк» вуличної мови 80-90-их років, наш теперішній бойовий лексикон був би безнадійно провінційним, відсталим і беззубим.”.