Автори не помилились у заголовку й на старовинній поштівці видавця Шраєра не один, а два зблокованих будинки. Їхні теперішні адреси — вулиця Тарнавського 22 і 24.
Перед початком Другої світової війни львівське видавництво «Кніжниця Атлас» випустила серію станиславівських поштівок, яка стала своєрідним підведенням підсумків 20-річного польського панування у місті. Туди увійшли види кам’яниць, зведених у міжвоєнний період. Ця поштівка зроблена з негативу фотографа Мар’яна Єдрика, підписана як «жіноча семінарія»
За три роки існування рубрики «Слідами старого Станиславова» ми використали найрізноманітніші поштівки різних видавництв. Більша частина з них вийшла за Австрії, коли філокартія переживала свій золотий вік. Рідше трапляються польські, хоч їх теж багато. Але подібної на сьогоднішню в нас ще не було.
«Ми запропонували різні види дизайну, форми та розміру підстанції, — розповідає технічний директор Олег Сеник. — Ми навіть готові перетворити її на арт-об’єкт, залучивши до оздоблення художників і скульпторів, така практика є в Європі. Однак міська архітектура не йде на компроміси».
Представник “Теплого міста” Роман Малиновський зазначив, що замалювати роботу художника може собі дозволити КНР чи Північна Корея, а не європейське місто
Оскільки головний архітектор міста Дмитро Нижник засумнівався у мистецькій цінності муралів, вимагаємо застосувати до нього дисциплінарне покарання у вигляді “селфі” на фоні муралу та публікації цієї фотографії з підписом: “Мурал, прости мене”.
На виставці експонують фотографії місцевих пам’яток архітектури з різницею у 10-12 років.
Краєзнавці люблять згадувати 1866 рік, коли через Станиславів провели залізницю. Натомість про 1873-й майже не кажуть. А дарма, адже тоді у нас збудували перший газовий завод. Навіщо? До ери газових плиток було ще далеко. Тоді газом освітлювали вулиці та приміщення — старожили пам’ятають, як ще у 1980-х у будинку каси ощадності висів на стіні газовий ріжок.
За термінологією колекціонерів ця поштівка належить до категорії «цеглинок». Так називали листівки, дохід від продажу яких йшов на спорудження об’єкта, що був на них зображений. Коштували вони якраз стільки, скільки одна цегла. Звідти й назва.
За правління цісаря Франца І проводилась грандіозна інвентаризація майна імперії, яку історики назвали Францисканською метрикою. Станиславів теж підпав під ревізію.
Маємо приклад чи то помилки, чи то фальсифікації. Близько 1908 року видавництво «S.D.M.» випустило поштівку, підписану як «вулиця Карпінського». За Австрії так називалась початкова частина Галицької — від Ринку до перехрестя з Бельведерською
Також на виставці представлено ідейні проекти, які розробив Соколовський разом зі студентами. Наприклад, про відновлення веж.
Пропонуємо ще один будинок-привид. Його марно шукати на вулицях Франківська, бо він існує лише на поштівці, яку в 1909 році випустив станиславівський видавець Роман Ясельський.
Відомий у Франківську «Пане, дайте пару копійок» розповів про культуру та місто, у якому «зникають» пам’ятки архітектури
У кадрах – покладення вінків до пам’ятників Вічної Слави та Леніну, народні гуляння на теперішньому Вічевому майдані.