Теги

Андрухович

Browsing

Я щойно сів до потяга на станції Тернопіль Пасажирський. Кінцевим пунктом подорожі буде Дніпро. Це офіційна назва міста з 19 травня 2016 року. Але на моєму квитку, придбаному 15 жовтня 2016 року, вказано, що я прямую до станції Дніпропетровськ Головний. Міста Дніпропетровськ немає, а станція є. Отже, це не помилка на квитку

Тепер, коли Обама йде, Ділану дають Нобеля. В цьому є щось фатальне й навіть дон-кіхотське. Складається враження, що Діланові доручено місію: своєю спиною закрити розколину в американській землі, з якої, наче почвари з могил, полізли упирі. І не просто так полізли, а напролом до влади. Й от поетові доручено не допустити їх у світ живих.

Щоосені нас виганяли у приміські поля на сільськогосподарські роботи. Це тривало місяць і по-своєму тішило нас: жодних лекцій, семінарів — куфайки й чоботи, порпання в землі, металеві солдатські ліжка, відсутність навіть нульових санітарно-гігієнічних умов. Чому б не пуститися берега і не подеґрадувати всмак? Ми проголошували «день ковбоя» і відмовлялися чистити зуби

Нині про таких авторів кажуть «травелоґер». Хоч подорожні нотатки, а відтак і цілі книжки з описами далеких і незнаних країв та країн існували вічно, тобто споконвіку, тобто з тих пір, відколи люди взагалі пишуть

Конрад Аденауер був, безперечно, великим німцем і життя, як бачимо, мав довге, спочивши аж на 92-му році. У своєму житті він устиг серед іншого заснувати і привести до багатьох перемог донині провідну політичну партію ФРН — Християнсько-демократичний союз.

Що мало статися – врешті сталося: й от на екрани Польщі виходить кіноепос Войцєха Смажовського «Волинь». Я його ще не бачив, і ці нотатки не рецензія. Хоч усе одно так і тягне написати: не бачив, але засуджую. Якщо ж без жартів, то нам від цього фільму нікуди не дітись, і це тривожно

Під час Форуму книговидавців у Львові мені найбільше сподобались розмови про вечірку з Беґбеде. “Ви йдете на вечірку з Беґбеде?” “Побачимось на вечірці з Беґбеде!” “Як? Ви не йдете? Чому?” В цих емоційних вигуках було стільки непромовлених солодких передчуттів і обіцянок, вересневої туги

Найбільшою втратою Чернівців можна вважати цісаря Франца Йосифа. Іноді здається, що ніде на світі не любили його так, як у Чернівцях. Роки його цісарювання (1848 – 1916) збігаються з роками чернівецького розвою та розквіту (за винятком останніх двох, на які припадає війна) – можливо, причина в цьому? Можливо, саме найясніший втілює і символізує чернівецький золотий вік, вороття до якого вже немає й не буде?

Перша прохолода кінця літа схожа на краплі холодного поту, що виступають від раптового усвідомлення неминучості. У тельбухах приматів щемко скніє передчуття, що будь-який цикл, коротший чи триваліший, рано чи пізно добіжить свого завершення