Колективні форми самореалізації нині не актуальні. Сучасні люди схильні до створення суверенних світів, незалежних від волі керівників і суспільного стада.

Я ж кажу йому: «Радій, чоловіче!». Люди нарешті ні в що не вірять. Невже дожили до такого щастя? Невже, нарешті, той народ відірвався від зомбо­ящиків і припинив слухати ідеологів?

Місто наповнюється тим, що дослідники культури називають «симулякрами». Себто такими собі макетами, які ззовні подібні на елементи міського життя, а насправді мають зовсім іншу природу.

“Поборювати популізм є марною справою. Це так само безперспективно, як боротьба бджіл проти меду. Варто лише втішити себе, що за кожним популістом ховається невидима сила. Яка знає, що овець треба стригти, а лохів вчити”, – пише Єшкілєв.

Пригода з православною автокефалією в Україні змусила багатьох людей, які ще вчора не відрізняли аналою від антемінсу та вважали хіротонію різновидом хорового співу, заглибитися в церковні довідники, пише Єшкілєв.

“Тридцять років віт­чизняні дятли працювали (хто руками-ногами, хто язиком) на реставраторів феодалізму, а тепер чекають, аби наше громадянське суспільство героїчно зупинило реванш темних сил”.

Сни забирають мене від екрану комп’ютера, звільняють від продовження фейсбучних дискусій. Сплячі подібні до мудреців – їх не хвилює мінлива стрічка пустих подій.

Йдуть роки, змінюються прізвища, бренди, акценти та назви, а процес триває. Література його формує, він формує літературу.

Поки в політиці та у фейсбуці реставратори Речі Посполитої завзято б’ються з реставраторами СРСР, більшість людей думає про майбутнє. Навіть не дуже освічені з них здогадуються, що війни реставраторів до майбутнього не ведуть, пише Єшкілєв.

Людей до труни притягує формат смерті, знаний ще від доби середньовіччя: чин «великого зрівнювача». Ким би не був за життя покійник – останнім лузером чи олігархом – а в труні він стає купкою бездиханної плоті.

“Адже люди, попри колгоспно-фарисейське несприйняття усього таємного, насправді сподіваються на те, що про все домовлено. Що шановна громада якщо не в долі, то в схемі”, – пише Єшкілєв.

Ця маса «темна» не тому, що дурна чи забита. Навпаки, вона прагматична і хитра. Вона слухає, мовчить, не заповнює анкет, знизує плечами і міркує. Вона вірить не телевізору, а холодильнику і пліткам.

14 серпня помер письменник Едуард Успенський, творець Чебурашки та світу Простоквашино. Його смерть породила чергову хвилю розмов про пострадянську ідентичність.

Техніка стає все ближчою до магії. Нині нікому не прийде в голову лізти з паяльником до процесорів. Техніку вже не змайструєш. Те саме з грошима. До появи біткоїна гроші були більш-менш зрозумілою річчю, пише Єшкілєв.

«А знаєте, що я вам маю сказати?» – запитує мене один із завсідників чиновницьких приймалень.