Давні рільники (а може, й не рільники, хто тепер розбере) знали, що світ закінчиться танцем Бога, якого не називали Шивою.

“У мистецтві завжди так: лише затверділим маразмом можна загострити звичайний маразм до рівня суспільного сприйняття. Й то не завжди”, – пише Єшкілєв.

“Іноді я думаю про тих, кому спало на думку назвати наше місто Івано-Франківськом. Намагаюся уявити собі їхній спосіб мислення, відтак залишаю ці намагання”, – пише Єшкілєв.

“Якщо люди бачать активного «організатора», вони насторожуються. Або, думають, цьому пацику (львівський варіант – фацетові) якась багата собака заплатила, або ж це пройдисвіт, який хоче всіх здурити на бабки”.

Міста тонуть у смітті, навколо сіл множаться яри й канави, заповнені гнилим непотребом. Тим часом у зомбоящику теревенять про екологію. А в брудних приміщеннях, куди вільно піднімаються аромати з каналізації, а стіни жере грибок, сидять люди з глибокодумним виразом на обличчях і сперечаються про духовність та історичну пам’ять.

Граматика в якомусь її межовому і напруженому прояві може стати релігією, зв’язком з Богом.

Політологи в телевізорі — майже завжди заслані козачки. Ті ж політологи на кухні, за чаркою доброго віскаря, зовсім інші. Розумні рефлексуючі пацани.

«Якщо чуєш, що закликають щось там заборонити, значить, знову йолопи наклали в штани й від страху кричать: «Геть! Це не наше! Це проти традицій!», пише Єшкілєв у своїй черговій авторській колонці.

“Зрештою, можна гордо начхати на базовий рівень. Піти у відрив і будувати міста на деревах. Але життя складається так, що рано чи пізно прийдуть лісоруби”, – пише Єшкілєв.

“Можна сказати, що брехня є невід’ємною складовою земної цивілізації, – пише Єшкілєв. – Заберіть брехню і цивілізація потоне у хвилях ненависті, розчарувань і демотивацій”.

Багато хто з нас все ще думає, що його маленькі смішні таємниці нікому не відомі. Й що офіґенно довгий пароль, складений аж з двох адрес електронної пошти, ніхто не в силах зламати. Єдине, що вас береже – це те, що ви з вашими таємницями нікому не потрібні.

“Є таке чорне припущення: все навколо нас поступово перетворюють на ідеальне місце злочину, – каже Єшкілєв. – На місце, де немає «якісних свідків», себто, людей з ясним розумом, критичним мисленням і незалежною позицією”.

Дев’ять поверхів, насичених застояними запахами кочового побуту й не менш застояними енергіями незліченних зустрічей, злягань, бійок і зрад.

Колись тут жила шляхта. Потім її не стало. Й нинішня нешляхта робить так, щоби про шляхту забули…

Ми живемо в суспільстві, де кланово-феодальні порядки цементовані тисячолітньою історією, менталітетом, побутовими звичками та негласними (й від того більш вагомими) приписами.