Володимир Єшкілєв: Про що мовчать експерти

Політологи в телевізорі — майже завжди заслані козачки. Сумлінно відпрацьовують хазяйське бабло, гонять замовлену пургу. Ті ж політологи на кухні, за чаркою доброго віскаря, зовсім інші. експерти

Розумні рефлексуючі пацани. Не проти помріяти про майбутнє, поділитися ескізами штабних сценаріїв і «плітками з ознаками прогнозування». експерти

От і тепер молодий перспективний аналітик дегустує настоянку, розмірковує про те, що чекає Україну в період виборчої турбулентності, себто вже через півроку-рік. І серед іншого озвучує цікаве питання: «А якщо все піде в дупу, чи будуть країни-донори нас демонтовувати?».

Людською мовою це перекодовується так: «Якщо ситуація зірветься в піке і до влади прийде диктатура або ж якесь інше «пряме народне правління», чи наважаться ті міжнародні сили, яким Україна винна як земля колгоспу, на гібридну силову інтервенцію?».

До теми Володимир Єшкілєв: Про самобутність брехні

У публічному полі таких питань не ставлять. У публічному полі прийнято робити вигляд, що в Україні існує доросле і прагматичне суспільство, яке здатне визначити для себе раціональні межі поведінки. Тобто a priori розуміє: гратися сірниками в гаражі, де розлили бензин, небезпечно для здоров’я.

Але ж ми з вами (а не лише перспективні політологи) знаємо, що це не так. Ми знаємо: зверху «вінегрет» з йолопів і клептократів, внизу «бігус на смальці» з підлітковою ментальністю. Стабілізуючі прошарки у вигляді середнього класу та пристойно оплачуваних бюджетників – відсутні. Отже, ймовірність згаданої «дупи» значна.

Я задаю політологові зустрічне питання: «А хто такий страшний може прийти до влади, щоби донори пішли на витратні сценарії?».

До теми Володимир Єшкілєв: Про глупі очікування

Мій співрозмовник припускає, що це можуть бути якісь умоглядні радикали.

Смішно, каже другий політолог. Дійсно смішно. В середовищі наших радикалів на одного переконаного бійця припадає 5-6 кар’єристів, з яких двоє агенти спецслужб, ще двоє – звичайнісінькі сільські невдахи, а решта потрапили до радикалів тому, що ходили в один спортзал з тим, хто дружив з сестрою того пацика, що називав себе радикалом. А ще всі радикали, незалежно від ідеології, поділені на групки, вожді яких реально ненавидять один одного.

Уявити собі, що ця компанія встановить в Україні диктатуру, якось не випадає. Об’єднатися на якийсь час і взяти штурмом з десяток адмінбудівель вони, ймовірно, подужають, а от далі почнеться те, що вчені люди називають «стохастичним глухим кутом». В найгіршому з варіантів почнеться повзуча системна анархія. Тобто владу спочатку візьмуть до рук місцеві еліти, елітки та еліточки, а потім над ними твердо встануть закордонні куратори та міжнародний контрабандний бізнес.

Але це в найнеймовірнішому варіанті. У варіанті ж найближчому все буде менш драматично. «Радикальна» оперетка за три-чотири дні закінчиться черговою нарадою грошовитих дядьків (і вже не у Відні), вибірковими та жирно проплаченими (за наш рахунок) спецопераціями, відтак приходом до влади чергового кодла «рєшал». Ну й доларом за сімдесят гривень.

В принципі схема, за якою діятимуть кінцеві бенефіціарії, стала зрозумілою ще до мутного фіналу Міхо. Вже ніхто з великих світу сього не захоче повторювати сумного досвіду «імені Льовочкіна і Клюєва» (себто випускання джина з пляшки шляхом її розбивання об власну голову). А малі світу сього зароблятимуть в Польщі.

Тому прогнозування переходить на рейки містичних очікувань. Чи піднесеться силова мара над печерськими пагорбами? Чи пролунає грізний донорський голос з неба? Невдовзі побачимо-почуємо.