В Івано-Франківську, на Валах, біля паркана монастиря сестер-василіанок відбулася толока. Вона об’єднала військових, художників, архітекторів, пам’яткоохоронців і небайдужих франківців.
Паркан, який востаннє реставрували приблизно 25 років тому, хочуть перетворити на артпростір пам’яті про людей і міських історій, пише Репортер.
На Вали прийшли зо два десятка людей, яким цікава та близька така ідея. Після спільної молитви і короткого обговорення люди взялися за роботу. Поки що весь паркан почистили від пороху й павутини.
Приводом для початку робіт стала поява провокаційного напису проти Нацгвардії на огорожі, який побачили військові. Спершу хотіли просто замалювати, але згодом вирішили підійти до того системніше.
Ми думали просто замалювати, розвернутися й далі робити своє, – говорить начальник секції цивільно-військового співробітництва 7 артбригади «Ґреґіт» 2 корпусу НГУ «Хартія» Руслан Колішенко. – Але потім згадали про Ярему Стецика, про Ігоря Князєва та організацію «ВОВК». Згадали, що це не просто якийсь паркан, а що за ним є монастир. Відповідно, об’єднавши цих всіх людей, ми можемо зробити більше, ніж замалювати якусь фразу. І нам буде приємно, проходячи повз, бачити правильні речі, правильні малюнки та правильні гасла.
Також, за словами Колішенка, «Ґреґіт» має ряд власних гасел. Одне з них – «Буде гучно». Крім того, є постать Василя Андрусяка, відомого полковника УПА, на честь якого і назвали бригаду.
Отож, ініціатива зводиться до того, що в кожному квадраті монастирського паркана буде якась художня робота.
До цього хочуть долучити спільноти міста та його небайдужих мешканців.
До ідеї вже долучилися ГО «Всеукраїнське об’єднання воїнів-комбатантів і ветеранів сил спеціальних операцій «ВОВК» – і вже нанесли на стіну свій посил.
Це зменшена копія картини «Очі», яку створив військовий ССО Андрій Єрмоленко. Оригінал цієї роботи створювали ветерани, родини військових та волонтери під час Страсної п’ятниці у міській ратуші.
Ідею перетворення муру підтримала й монаша спільнота. Настоятелька монастиря Святого Йосифа сестра Єремія Стеблина каже, монастир не відокремлений від міського життя.
Це для нас дуже цінно, бо монастир – це комплекс у місті, – наголосила сестра Єремія. – Ми відокремлені мурами, але не відокремлені від життя міста. Бо тут навчаються діти, тут є діти у складних життєвих обставинах, за якими доглядають сестри. І до нас сюди приходять люди, щоб поділитися своїми болями та радощами. І це теж може бути на цьому паркані — і молитва, і цей біль, і ця радість. Я вірю, що наші сестри-іконописиці, які цікаві розвиватися в такому вуличному мистецтві, теж долучаться до цього.
Начальник відділення зв’язків з громадськістю артбригади «Ґреґіт» Ростислав Рудзинський зауважив значення спільноти та взаємодії. За його словами, слово «спільнота» не обмежується лише людьми.
Воно включає в себе так само і той простір, де ми живемо, творимо і робимо певні вчинки, – пояснює він. – Є така фраза, яку я дуже полюбляю: «Синергія мультиплікує результат». Я хочу попросити Господа Бога, щоб він дав нам сили і творчості цей результат мультиплікувати так, щоб нам всім потім приємно було на це дивитися.
Загалом паркан налічує близько 23 секцій (квадратів), з яких 11 уже зарезервували різні спільноти та організації. Роботи планують виконувати чітко в межах рамкових секцій для збереження порядку та благоустрою. При цьому проєкт залишається гнучким.
Також обговорювали ідею залучити до роботи вимушених переселенців з інших міст України (Запоріжжя, Херсона, Харкова), для яких Франківськ став прихистком. А також студентів художніх та архітектурних спеціальностей Карпатського національного університету.
Наша ідея поки що віртуальна, ми ще говоримо, – каже художник Ярема Стецик. – А основне, про що я мрію, аби включилися люди, які завжди тусувалися на Валах. Зараз багато з них є на війні. Вже є багато загиблих героїв, ми про них теж тут говоримо. Взагалі я бачу, що це перейде в такий високодуховний зміст, хоч це і вуличне графіті.
До ініціативи можуть долучитися всі охочі, обрати свій квадрат на монастирському паркані та створити своє правильне послання.
Авторка: Світлана Лелик
