Є така базова властивість людської психіки: приписування іншим власних мотивів, рис, думок та емоцій. Психологи називають цю властивість «проекцією».
Кажуть також, що чим вужчим є досвід спілкування, тим частіше і впевненіше людина попадає до пастки проекції, пише Володимир Єшкілєв у своїй черговій авторській колонці у “Репортері”. популізм
Відповідно, ті люди, які мало мандрують світом та спілкуються переважно з сусідами та базарними пліткарями, схильні проектувати ознаки своєї самобутності (в розумінні identity) геть на весь оточуючий світ. Усіх людей вони без зайвих напрягів ділять на зрозумілих їм (тобто на тих, які підлягають проекції) та на незрозумілих (на котрих спроектувати своїх «тарганів у голові» чомусь не виходить).
Саме з цього простого (а хтось би сказав: примітивного) психологічного прийому й народжується поділ на «своїх» і «чужих», на «правильних» і «неправильних», «наших» і «не наших». Саме з проекції беруть свій початок усі регіональні, національні, класові та групові почуття, настрої та політичні теорії. Саме проекція вибудовує всі спільноти, що ширші за сімейні та родові.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про святих і грішних
Відповідно, всі побудови спільності вимагають присутності «ілюзіоніста», що може підтримати масову проекцію на потрібну персону. Він, перш за все, має знайти того, в кому кожний зможе впізнати себе. Люди об’єднуються навколо персонажа, що без зайвих комплексів та заморочок грає роль «екрана». А також розповідає їм лише те, що подобається, що тішить і гріє.
Тому смішно читати і чути про якесь страшне зло, котре називається «популізмом». Немає публічних політиків «непопулістів». Немає лідерів, які б не спиралися на популізм. Не можна об’єднати навколо себе навіть жменьку людей, якщо не створити ілюзії проекції. Якщо не дати простору для польоту мрій. Якщо не розповісти їм, які вони з біса особливі, духовні, працьовиті, мудрі та далекоглядні.
А там, де не бачили світу далі райцентру, вся політика впирається виключно у проекцію. Хтось грає роль «досвідченого господарника», сподіваючись, що люди спроектують на нього свої ґаздівські сподівання. Інший вивчив роль «сироти з народу», маючи надію на співчуття тих, в кого життя не вдалося. Ще інший косить під войовничого радикала, очікуючи, що озлоблені громадяни спроектують на нього свої мстиві бажання.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про пізнє боржомі
Тому не варто надіятися, що наступного року ми побачимо щось, окрім чергового параду «проекцій». Суспільство, члени якого мислять світ виключно через себе, оберуть собі лідерів і представників, які здаватимуться їм «своїми», «правильними», «твердими». Тобто виберуть черговий популістський зоопарк.
А всі розмови про мудрість громади, яка, мовляв, «бачить і розуміє», є розмовами ні про що. Спільноти не бачать, не розуміють, а лише проектують свої мрії-фантазії (а хтось скаже: своє божевілля) на перелік різносортних блазнів. А їхнім хазяям залишається одна проблема: забезпечити найширший асортимент. Від крайнє лівих правдолюбів до поміркованих центристів і героїчних правих. Щоби політична фантазія кожного знайшла собі зручний екран для проекції.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про сплячих
Поборювати популізм є марною справою. Це так само безперспективно, як боротьба бджіл проти меду. Варто лише втішити себе, що за кожним популістом ховається невидима сила. Яка знає, що овець треба стригти, а лохів вчити. А сукупний вектор усіх подібних сил завжди направлений туди, де завтра буде зручно грошам.
Тому мудрість в тому, щоб з усіх божевільних проекцій обрати ту, в якій відчувається прагнення до правильних назв та до дзеркал, розташованих над безоднями.
Comments are closed.