Сон є найбільшою розкішшю людей творчих. Сон є для них не просто відпочинком, а цілою стихією, іноді – місцем мешкання. Без міцного сну креативність блідне і чахне. Сни розвантажують оперативні комори свідомості, сни приносять свіжі образи та ідеї. Сни забирають мене від екрану комп’ютера, змушують не відповідати на дурні питання у коментах та звільняють від продовження фейсбучних дискусій. Сплячі подібні до мудреців – їх не хвилює мінлива стрічка пустих подій.
За кавою я зустрічаю людей, які просинаються о сьомій або о восьмій. Вони ускладнюють мене, сплюха, свіжою інформацією. Вони вже встигли подивитися новини, підвести підсумки вечірніх розваг та обмінятися оціночними судженнями. В них вже готовий сценарій дня, а я все ще згадую те, що снилося.
Вони розповідають мені про політику, а я їм – про сни. Вони кажуть, що дорожчає нафта, а синоптики прогнозують холодну зиму. А я реставрую передранковий сон, у якому я ганяв за ящіркою. За звичайною зеленою ящіркою, але я кажу несплячим, що бачив уві сні саламандру. Я промовляю слово са-ла-манд-ра, смакуючи кожний склад.
Я кажу тим, хто просинається о сьомій або о восьмій, що Пліній свого часу описав плямисту або вогненну саламандру (Salamandra maculosa): «Salamandrae, animal lacertae figura, stellarum…» – саламандра, тварина з тілом ящірки, озорена. Кажу, що мені найбільше подобається оте stellarum, якому, насправді, немає адекватного перекладу. Я написав «озорена», але це тупо. У старих перекладах «всіяна зірками», але так – некрасиво.
Відсьорбую каву, поки любителі політики та розмов про дорогу нафту підозріло дивляться на мене. Міркують: знущаюся я з них чи просто нирнув в гуманітарну специфіку. Один з них відшукує у своєму смартфоні щось під назвою «Сонник Юнони». Цитує звідти:
«До чого сниться ящірка: чудовий знак. Аборигени вважали ящірок вартою внутрішніх світів. Ящірки ховаються тінь під час денної спеки, тому вважаються охоронцями тіней та часу для сну. Ідентифікуйте свої рекурентні страхи та турботи».
«Що таке «рекурентний»?» – запитує власник смартфону.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про цивілізацію заробітчан
«Той, що повертається на головну послідовність», – відповідає іншій несплячий, що має математичну освіту. Відтак запитує мене, чи я вже ідентифікував ті страхи.
Я далі сьорбаю каву. Ніяк не згадаю, куди та ящірка поділася. Здається, чкурнула під здоровенну жовту брилу. А розмова знову звертає на політику, на Мішеля Терещенко, що раптом вирішив прикрасити собою передвиборчу гонку та на його знаменитих предків. Поки вони обговорюють солодке царство глухівських меценатів, я згадую, що першим про здатність саламандри гасити пічний вогонь написав Арістотель у п’ятій книзі своєї «Історії тварин».
А потім всі світочі думки повторювали цю дурницю – Діоскорид, аль-Біруні, Ісидор Севільський, Ібн Сіна, Ібн Мандавайх та безліч інших мудреців давнини. Така вже сила авторитету – один сказав і всі відтворюють сказане без найменшого бажання перевірити.
Просинаючись від чергового ковтку, кажу математику: «Всі спроби ідентифікувати страхи є даремними. Ідентифікація – справа несплячих. А правда грядущого віку за сновидцями, вони й отримають».
Кавові друзі переглядаються. Вони випереджають мене у швидкому споживанні буття. Я відстаю, бо ніяк не бажаю проснутися. Тому струшую з себе залишки сну, кажу їм: «Якщо хтось пише, що зима буде холодною, значить цей хтось отримав гроші від виробників котлів або ж обігрівачів. А ціна нафти завжди ситуативна».
