Пригода з православною автокефалією в Україні змусила багатьох людей, які ще вчора не відрізняли аналою від антемінсу та вважали хіротонію різновидом хорового співу, заглибитися в церковні довідники.
Якоїсь миті корумпований цареградський владика XVII століття Діонісій став ледь не інтернет-мемом. А в кав’ярнях розгорілися палки суперечки про чинність томосів та ієрархічну підпорядкованість митрополитів.
До певного часу я намагався не втручатися в ті розмови, де політика єдналася з еклезіологією та невіглаством у вибухову суміш. Але, що називається, таки дістали.
Одного жовтневого вечора два добродії з науковими ступенями, хильнувши по сто п’ятдесят «Арарату», затіяли вчену суперечку з приводу мандрів Вселенського патріарха Єремії II до України та Москви. Поїздка відбулася у 1588-1589 роках, але, як виявилося, не втратила актуальності й на п’ятому році правління п’ятого президента незалежної України.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про пізнє боржомі
Озброївшись смартфонами, пани науковці піддали Єремію нещадній критиці за те, що оний святитель втнув на Москві небачене діло й додав до чотирьох древніх патріархатів ще й п’ятий, міцно настояний на фінно-мордовському благочестії.
Слухав я їх, слухав, а відтак поцікавився, що там пишуть про святителя Єремію Траноса у Вікіпедії. Один із добродіїв сунув мені під ніс свого «корейця», і я прочитав про патріарха таке: «Реформи, проведені ним (особливо надання широких прав братствам), викликали незадоволення серед українських єпископів, в певній мірі дали поштовх до укладення Берестейської унії 1596 року».
І це в українській Віці. Російську годі й цитувати.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про сплячих
І я вирішив відновити історичну справедливість хоча б на кількох квадратних метрах франківської кав’ярні. По-перше, згадав, що прибув Єремія до північних своїх митрополій за темних часів і знайшов він там несусвітні речі. Бо, скажімо, на Київському престолі тоді сидів такий собі чернець-багатоженець Онисифор Дівочка, якого гроші, конюшні та маєтності цікавили куди більше, ніж здичавіла паства.
По-друге, Єремія побачив сільських священиків, що не знали грамоти й на цілу єпархію мали один примірник Святого Письма. Передавали ті священики свої приходи також неграмотним синам та внукам, а також з уст в уста давали їм завчити молитви та євангельські притчі.
Ті «династичні попи», зрозуміло, запам’ятовували зле. Тому від їхніх саморобних молитов та притч Єремія та грецькі книжники з його почту впали в тяжку депресію.
Читайте: Володимир Єшкілєв: Про справи літературні
Онисифора патріарх з престолу скинув. Заборонив правити без книг, заборонив висвячувати на пресвітерів неписьменних. Навіть за хабарі. А братствам заповів контролювати тих «онисифорів». Ось звідси й незадоволення єпископату.
А в Московії Єремія зустрів ще й таку новацію, коли шість попів в одній церковці одночасно правили службу, перекрикуючи один одного. І паства казала про найкрикливішого: хорошій батюшка, всєх заткнул.
Якби правитель Годунов не посадив Єремію та його греків під варту на хліб і воду, якби не погрожував смертю, хрін би константинопольський владика висвятив московського Іова на патріарха. Треба віддати належне Єремії, він опирався аж два довгі зимові місяці. Й вже коли живіт у владики почав приростати до хребта, здався. Тому, як на мене, заслуговує не огуди, а щирого нашого співчуття.
Так і сказав науковцям. Бо в комфортній кав’ярні легко виносити присуди історичним персонам. Адже, навіть маючи митру і патерицю, треба плекати в собі міцного духа, аби до останнього опиратися неправді.
