«А знаєте, що я вам маю сказати?» – запитує мене один із завсідників чиновницьких приймалень. Я кажу, що мені не цікаво, він киває, наче на знак розуміння, й відразу починає вголос переживати щодо моїх висловлювань про зникнення політичного поділу на лівих і правих.
Ну ніяк не вкладається йому до голови, що немає вже в нашому світі ані класичних «ліваків», ані хрестоматійних борців за праву ідею. Що залишилися тільки впізнавані маски, типу рудого і білого циркових клоунів, – пише у Володимир Єшкілєв в авторській колонці для “Репортеру“.
Врешті-решт, завсідник знаходить компромісну позицію. Каже, що нині немає чіткості, а от раніше… Що колись жили правильні люди з чіткими принципами. Що раніше праве з лівим не мішалося, «справа» були державники, а «зліва» вічні революціонери. Я запитую завсідника, що в його розумінні означає «раніше» і «колись». Він кілька секунд роздумує і каже: «От за часів Франка…».
Мені дуже хочеться нагадати йому про політичний дрейф Івана Яковича від галицького народовця до європейського соціаліста й звідти до українського націонал-демократа, але тут мені згадується смачніший приклад.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про присутність майбутнього
Я питаю його, чи він знає щось про такого вікопомного добродія В’ячеслава Будзиновського. Завсідник напружує пам’ять, відтак дістає смартфон і заходить на українську Вікі, де Будзиновському (В. Недолі) присвячена дистильована стаття, в котрій про останні роки його життя повідомляється з лаконічною сором’язливістю та мутними означеннями: «1927 р. заснував ліву, із совєтофільськими тенденціями Українську Партію Праці, якою керував до її ліквідації (1930 р.).
Чистий тобі лівак, що в газеті «Праця» за гроші Комінтерну оспівував Радянську Україну як рай на землі. Але ж це, перепрошую, не хто-небудь, а один з найпослідовніших українських державників, який саме з державницької та націоналістичної (себто кришталево «правої») позиції критикував Драгоманова і Франка. Саме Будзиновський-Недоля створив організаційну основу (як сказали б тепер – офіс) Української націонал-демократичної партії, за Австрії очолював Український парламентський клуб, разом з Юліаном Романчуком креслив політичний курс «Народного комітету» та редагував газету «Свобода».
Читайте Володимир Єшкілєв: Про вигадки
Себто людина проповідувала та політично стверджувала «праве» державництво 40 років свого життя.
Більше того, саме державницькою ідеологією Будзиновський у 1934 році виправдовував свою участь у сталінських дезінформаційних кампаніях. Мовляв, перейнявся тим, що комуністи створили українську державу, полюбив їх за це.
«Й що ви цим всім хочете довести?» – запитав мене завсідник, коли ознайомився з історією призабутого галицького політикана.
Нічого, сказав я йому. Що можна «довести» людині, яка думає, що колись вода була смачнішою, а небо блакитнішим. Навіщо переконувати тих, хто хоче жити і померти серед нагромадження шкільних цитат.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про мистецтво як колиску політики
Старше покоління жило в державі-мутанті, створеній буцімто ліваками для (знов таки, буцімто) руйнування в далекому майбутньому державного устрою на всій планеті. Потім політичні нащадки підозрілих ліваків стали мільярдерами і побудували право-популістську й напівфеодальну сучасну Україну, де приналежність до клану була є і буде важливішою за ідеологічні переконання.
Наші «інші праві» виступають під антиолігархічними («лівими») прапорами, а наші «інші ліві» замість роботи у профспілках проводять малобюджетні мистецькі акції. І все це праве-ліве скучне, некрасиве й нікому, за великим рахунком, нафіг не потрібне. Тому що за масками клоунів немає облич.
І ще: якщо ви побачите напис «заєць» на клітці з крокодилом, не варто марнувати час на перечитування підручника зоології.
