“В принципі, ті, хто призначив себе продюсерами деградації, вже виставили ріжки. Можна, звісно, вважати, що постановники водевілю з естрадним кандидатом у президенти вправно торпедували амбіції іншого естрадника”,- пише Єшкілєв.
Тепер – а це тепер триває майже двісті років – вже нікого у наших горах не цікавить, яким насправді був Довбуш, що він насправді робив, що його насправді вело, чого він добивався. Емоційних свідків і потерпілих не залишилося.
“Невипадково герої, практично підлітки (хоч у це й важко повірити), розуміють війну не як страшну реальність, а як набір того, що вони вже бачили в кіно. Хлопці опиняються в центрі власного блокбастера і розуміють, що по той бік екрану все виглядає геть інакше”, – пише Українець.
Івано-Франківськ – літературна столиця України, і люди там люблять поговорити. В Києві такого немає, а от у Франківську дуже розвинена культура маленьких розмов, всілякого політесу та світськості.
«Въезд его не произвёл в городе совершенно никакого шума и не был сопровождён ничем особенным; только два русские мужика, стоявшие у дверей кабака против гостиницы, сделали кое-какие замечания, относившиеся, впрочем, более к экипажу, чем к сидевшему в нём…». Кому не відомі ці слова з «Мертвих душ»?
В політичних еліт звіряча вдача. Українська в тому плані відрізняється хіба що особливою підлістю. Владний звір лише здається неповоротким і вічно зайнятим переварюванням грошової маси. Його бюрократична повільність, коли він відчуває реальну тему або ж реальну небезпеку, миттєво зникає.
В американських школах на свята учням влаштовують пікніки й забави. Наших же дітей муштрують кілька тижнів поспіль, аби врешті потішити самолюбство шкільного начальства і ні за що не розлучитися зі совковими традиціями.
Багато років тому, за які нічого типологічного не змінилося, бо типологічні речі змінюються ще повільніше, ніж розуміння того, що саме ми називаємо повільністю, видатний місцевий душпастир казав мені, що любить повноцінних грішників.
Як відомо, людський характер псують передусім три речі: гроші, влада і слава. Але є ще й четверта, що перетворює зазвичай симпатичних людей на злих монстрів – черешня. Ну от справді, хіба ви знаєте хоч одного адекватного власника черешневого дерева?
“Гроші, видовища, розваги, об’єкти прагнень і мрій невпинно набувають цифрової форми. Безсмертної, невразливої для часу, міфів, афер та мандрів зрадливої пам’яті”, – пише Єшкілєв.
Рівно п’ять років тому раптово помер 54-річний чоловік, якого донині багато хто з росіян вважає найбільшим кінорежисером їхньої країни.
Один німецький політик ляпнув утішну новину для своїх співгромадян: Голокост почався з Бабиного Яру. Тобто все, що було перед тим на теренах окупованої Європи, Голокостом не було.
Напевно, я не перший, хто звернув на це увагу. 13 травня 1933 року пролунав останній постріл Миколи Хвильового – у себе, пише Юрій Андрухович. Рівно тридцять років по тому, 13 травня 1963-го, на світ прийшов Олександр Кривенко. Можливо, в цьому факті міститься якась підказка? Тридцять років як історичний мінімум, необхідний нашій країні для відновлення знищеного?
Можливо, найвищим досягненням цензури в радянській державі було цілковите відрізання нас від західного телебачення – їхніх телефільмів, серіалів, телевізійних шоу, словом, від усіх їхніх монтіпайтонів.
В нас є стара досвідчена вчителька. Називається вона історією. За останні тисячоліття в неї накопичилося стільки навчальних матеріалів, наочних прикладів і методичних порад, що стало би на тисячу молодих та амбітних народів.