Категорія

Погляд

Категорія

Манда довіри

Володимир Єшкілєв Мандат довіри дає політикумові масова свідомість. А з масовою свідомістю у нас завжди якісь проблеми. Вона у нас невстигаюча. Тобто повільномисляча. Якась ліва (в сенсі — дурна) думка опановує її на довгі роки і десятиліття. Епохи змінюються, а масова свідомість все ще пережовує-перетравлює зогнилі позавчорашні істини. От, скажімо, масова свідомість затялася на гаслі «Бандитам — тюрми!» Й замість того, щоби піти до Франківської міської ратуші і подивитися на меморіальну дошку, присвячену бандитові Баюракові, масова свідомість поперлася, сарака, на помаранчеві майдани викрикувати вищеозначене гасло. Що з того вийшло? Поміняли донецьких пацанів на закарпатських. А якби згадала та свідомість-двієчниця, що в історичній пам’яті народів усі бандюки за два століття перетворюються на народних месників, довбушів, сидів і робінів гудів, то не наробила би купи гів…, перепрошую, революційності.

«Журавлі» не прилетять

Андрій Микитин Одного разу колега, що за походженням з Донбасу, відвідавши наш край, дивувався з палкого бажання наших краян подаватися в еміграцію з області, де зафіксовано низький рівень злочинності й досить непогану екологічну ситуацію, принаймні в порівнянні з індустріальним сходом. І щоб не говорили самі галичани і як би не виправдовувалися, однак покидати свій край виглядає вже дуже не патріотично, особливо для щирих українців.

Криза як факт мистецтва

Володимир Єшкілєв Ще Урс Брюггер запропонував вважати ринок специфічною формою життя, яке має свою «жестову поверхню», свій спосіб обміну речовин — товарів, еквівалентів, змістів, форм та інформативних маніфестацій. Як і кожна складна форма життя, ринок породжує свої відчужені від простої необхідності форми: свою філософію, свої шляхи мрій і своє мистецтво.

Мумії повертаються

Володимир Єшкілєв Тіні минулого знову виникають на обрії. В Японії роблять комікс за «Капіталом» Маркса. Економісти сперечаються щодо ефективності антикризових заходів Рузвельта у тридцятих і Тетчер у сімдесят дев’ятому. Історія, клята запліснявіла історія знов вповзає у тепле живе сьогодення. Заповзає не для того, щоби вчити нас.

Між порталами

Володимир Єшкілєв Навіть якщо епоха закінчується, породжені нею ілюзії ще деякий час залишаються живими. Епоха, яка почалася у 1989 році, закінчилася у 2008. Ми вийшли з порталу Ліберальної паузи, але ще не увійшли до порталу Китайської ери. Ми — між порталами. Але це зовсім не означає, що широкі маси споживачів це усвідомили. Навпаки: перед своєю смертю міфи Ліберальної паузи твердішають. Похмільні вуста порохнявих пророків ще мурмочуть: «Демократія… Права людини… Глобалізація…» Але тепер це лише колискові для юних провінційних гуманітаріїв, які — забігавшись етнофестами і тренінгами — ще не зрозуміли істини нових часів: ракети середньої дальності знову стають актуальнішими за писання Левінаса і Попера.

Особливості політичної рибалки в Галичині

Андрій Микитин Вибори в Галичині завжди свято: строкові, дострокові, місцеві, парламентські, президентські — мешканці галицьких областей активно беруть участь, де б вони не знаходилися — на далеких присілках та полонинах чи у віддалених країнах світу.Галичанин ревно відстоїть до урни, вкине свій голос чи у Львові, чи в Мілані, чи на мисі Доброї Надії. Надія (на краще) завжди тішить душу галицького обивателя, прикрашає його життя, спонукає його до громадсько-політичної активності, до контактів в селі та в родині.Одним словом, галичани, нібито (за останніми опитуваннями) проти виборів, але коли вибори будуть, то прийдуть всі, як цезорики, всі розділять це виборче свято.А тепер про головне: як пізнати настрої галичан і як заволодіти їх електоральними симпатіями. Подаю кілька елементарних тез для політичних рибалок.

Приємні речі

Володимир Єшкілєв Намалювавши чотири тисячі років тому чорно-біле коло «інь-ян», китайці остаточно довели племенам і народам, що світ має не тільки темну сторону, але й світлу. Бувають такі дні, коли приємні події і ситуації просто сипляться тобі на голову. Скажімо, зранку йдеш вулицею і бачиш розгублені обличчя знаних дебілів, які ніяк не можуть второпати, яку валюту і коли продавати. І на серці стає радісно, а слово «криза» вже не лякає, а, навпаки, облизує твою уяву, ніби таке мале пухнасте кошенятко.

Нова політична естетика

Володимир Єшкілєв Нарешті абсурд і хаос у політиці досягли того рівня, коли смер­дюча помийна яма, яку називають «українською політикою», почала виробляти з себе естетику. Так смітники виробляють метан. Ця естетика вже не «ужиткова», а повністю самодостатня. Цю шустерню вже можна дивитися, не пам’ятаючи, що групи клоунів у телевізорі за сумісництвом прав­лять бурячково?гімнячковою республікою, розташованою між Юропським парком і барлогом веселих ведмедиків Дімки і Вовки. Це, між іншим, вже й не важливо, ота уся географія. Клоуни вже не дратують, не лякають, не напружують. Лише розважають.

Справедливість Богині

Володимир Єшкілєв Маат в єгипетському пантеоні — богиня істини та впорядкованості — вважалася дружиною бога мудрості і таємного знання Тота й дочкою верховного сонячного божества Ра. Зображувалася жінкою, що сидить на землі з притисненими до тіла колінами. Символ Маат — страусяче перо. В зображеннях богині воно кріпиться до голови, в зображеннях Суду Озіріса у Книзі мертвих — лежить на вазі, якою боги?судді зважують душу померлого. Якщо душа не в рівновазі з пером Маат, її з’їдає потвора Амт (Амемті).  

Сублімація в одному месіджі

Андрій Микитин Вчора під час дебатів у прямому ефірі на «Свободі» у Шустера зустрілися два провідні українські політичні лідери, по суті — «еліта» нашої нації. Тут же на людях Він і Вона — поспілкувалися наживо. Під час дискусії вони постійно намагалися колоти один одного:  

Батько Театру Жорстокості

Володимир Єшкілєв 29 вересня 1937 року, на шляху із Дубліна до Гавру, незалежний мислитель Антонен Жозеф Марія Арто влаштував бійку з механіком пасажирського судна. Він підозрював, що той злочинно допомагав Далай Ламі спрямовувати на Арто руйнівну енергію калачакри з далеких плато Тибету. Поліція не прийняла до розробки версію філософа і режисера мес’є Антонена, і він на довгі дев’ять років потрапив до веселої хати в Родезі. Це сталося через місяць після виходу друком знаменитої книги Арто «Нові відвертості буття».

Кримська карта

Андрій Микитин В Івано-Франківську турбуються статусом Криму. Обласна організація «Свобода» зібрала у великому залі Народного Дому «Просвіта» більше ніж 350 осіб, це притому, що зал розрахований на 200.Галичани проявили незвичайну активність до стутусу АР Криму і відразу ж створили ініціативну групу з питань підготовки та проведення Всеукраїнського референдуму щодо зміни автономного статусу республіки.

Малі вогняні містерії

Володимир Єшкілєв З вогнем трапилася та ж історія, що й з вовками. У давні часи вовки були грізними ворогами наших предків. А тепер ми граємося з білими і пухнастими кімнатними нащадками хижих «лісових баронів». Вогонь також за давніх часів лякав печерну людність. Адже у палео- та неолітичних лісових пожежах іноді гинули цілі племена. Але тепер вогонь тішить нас, потріскуючи у коминах. Для остаточного символічного підкорення вогняної стихії люди створили особливу культуру паління, де масштаби пекучої плазми зменшено до крихітного згущення жару на кінці сигари або папіроси.

УЗУРПАЦІЯ в крилатих фразах

Андрій Микитин —?Вам нас не видавіть, — сказав одного разу кандидат в Президенти України пiд час телевiзiйних дебатiв. Його опоненти довго обурювалися цiєю фразою, корчили у вiдповiдь дурнi гримаси та дружно спiвали: — ми не бидло, ми не козли. Та час доказав, що українська полiтика чиниться виключно через видавлювання. Схема гри проста, майже класична, й до болю знайома, як от «десять негринят», або хто кого задавить в міцних дружнiх обiймах.

Увійти до будинку

Володимир Єшкілєв Існує давня міська легенда. Така давня, як сам спосіб селитися у містах. Легенда оповідає про будинок, який з’являється і щезає. Хтось може бачити його і торкатися його мурів, а комусь це заборонено законами місця (законами міста?). Дехто чує співи, що лунають з будинку, інші бачать тіні і силуети за його фіранками. Декому щастить увійти до нього. Рідше вдається з нього вийти (вибігти, виповзти, вистрибнути з несамовитим криком). Він ховається у замаскованій магією щілині між двома спорудами у романі міс Роулінґ або існує як невидимий поверх у романі Лук’яненка. Він червоний у «Приреченому Місті» Стругацьких, жовтий у видінні пророчиці Амбари і темно?сірий у «Провулках Естевії» Картената. В ньому, як у звичайних будинках, є килими, шафи, кімнати і коридори. Є навіть домашні тварини. А також там є схованки із прадавніми таємницями простору і часу. Котрі у звичайних будинках, погодьмось, зустрічаються не так вже й часто.