Карантинна бездіяльність навіть дорослих людей підриває на щось таке дитяче. Ось подруга розшиває бісером свій антивірусний намордник. Спочатку сказала, що зробить «візеруночок». Але замість орнаментальних ліній вимальовується якась потвора. «Це хто в тебе такий?» — питаю. «Каліфорнійський грипопотам», — відповідає мала і пропонує: «Хочеш, я й на твоєму щось таке втну?». «Ага, — погоджуюсь, — утни симпатичну мікробку. З мордочкою, як у легеневого тифу і з хвостиком, як у легеневої чуми. Буде прикольно».
Нещодавно почалися зйомки новорічного мюзиклу «Козаки», у якому взяли участь відомі українські та російські актори, співаки і навіть спортсмени. Головні герої мюзиклу — три запорізьких
козаки. Вони вирушають до Москви за «легендарної горілкою з бульбашками», яку повинні привезти батькові однієї дуже вродливої дівчини. Інакше той не дасть дозволу на одруження закоханих. По дорозі до столиці з козаками трапляється багато цікавого. В одному епізоді їм допомагає величезний коваль, роль якого зіграв прикарпатський богатир Василь Вірастюк. За контрактом до виходу фільму акторам заборонено багато розповідати пресі. Але дещо «Репортер» таки довідався.
З настанням опалювального сезону в місті питань не поменшало. Десь гаряча вода ледь тепла чи відсутня, десь батареї й досі залишаються крижаними. Люди нарікають, тому що згідні оплачувати лише якісні послуги. Що думає про це івано-франківська влада, читайте в інтерв’ю із заступником мера Олександром Дерев’янком.
Україна невпинно й напружено працює без видимих наслідків праці. Про цей «хвеномен» нам на кожному кроці нагадують білборди і сіті-лайти. «Вона працює. Вона — це Україна». Між тим навколишнє життя стає все гіршим і все більш насиченим імпортом. В тому, що працює Китай, — жодних сумнівів. Достатньо зайти до будь-якого промтоварного магазину і подивитись на логотип виробника. Судячи з автомобільного потоку, також працюють Корея, Японія, Штати, Європа, Росія та індійська «Тата».
Чим гірша погода, тим приємніше вмоститися у кріслі і читати щось «викопне». Книга «Революція на Україні» була видана радянським «Гос-іздатом» у 1930 році і репринтно перевидана через шість десятиліть. Упорядкував С. А. Алексєєв. Збірник уривків з мемуарів. Спогади «контрреволюціонерів» про революцію і громадянську війну. Серед авторів: Винничен-ко, Могилянський, Денікін, Гольденвейзер, Гурко, Лукомський, Чериковер та інші. Вони були свідками одинадцяти змін влади у Києві за ті три з половиною роки, що пройшли між добою Тимчасового уряду і відступом поляків у червні двадцятого. Спогади цих людей не співпадають з «історичною» брехнею, пропонованою підручниками. Радянськими і сучасними. Зате вони, ці спогади, красиво «перекладаються» на історію України останніх років. Настільки красиво, що читача спогадів тягне на банальності: все, мовляв, повторюється.
Ні для кого не є секретом, що найбільше скарг – на роботу комунальних підприємств. І справа не тільки в жеках, бо ще є вода, каналізація, тепло. В Івано-Франківській області 23 квітня 2009 року утворено Державну житлово‑комунальну інспекцію. В її функції входить перевіряти роботу всіх комунальних підприємств. Про те, що саме роблять працівники цієї інспекції, «Репортеру» розповів її начальник Петро Іванишин.
Про воду і гроші «Репортер» поспілкувався з генеральним директором комунального підприємства «Івано-Франківськводоекотехпром» Миколою Саєвичем.
Hайкращий спосіб подолання модного тепер пивного алкоголізму – споживання кави. Сьогодні ми одягнулись тепліше (нє май мєсяц) і вийшли долати пивного змія удвох. Я і Наталі. Ми сидимо в кафе на сотці і ліниво ностальгуємо за тими часами, коли пересічні люди читали книжки і дивились артгаузні фільми. Попри нас йде потік нових людей. Нових, новітніх і супернових мешканців України. Вони читають написи на білбордах і дивляться «Букіних». Я здогадуюсь, що цього достатньо для їхнього щастя. Наталі знає це напевне. Вона колишній журналіст і діючий держслужбовець.
Вся справа у кисні. Його забагато в земній атмосфері. Від нього наша планета безупинно окислюється, і ми живемо у безнадійно кислому куточку Всесвіту. Від того окислення усі наші біди. Швидкий обмін речовин призводить до зменшення тривалості життя, речі стають нетривкими, іржавіє залізо. Напевне, у тих щасливих світах, де вміст кисню у повітрі не перевищує 5‑6 %, все інакше. Все не так і набагато спокійніше. Там живуть мудрі істоти, неквапливі та впевнені у собі. А ще — добрі. Бо ж насправді агресивність земних організмів теж є наслідком тотального окислення. З наших кислих тіл пре дурна руйнівна енергія і потребує виходу.
Як справжній старий гуцул, я закурюю файку і, смачно цмакаючи язиком, кажу: «Тоді всьо було єнакше, не то, шо зара…». Тоді,…
Тетяна Соболик Проблема житла в Україні вирішується вже майже 20 років. Держава й досі працює за старим, радянським житловим кодексом. Про те, як воно є в Івано-Франківську, читайте з перших уст начальника відділу обліку і розподілу житла міськвиконкому Тетяни Курилів.
Володимир Єшкілєв Коли периферія гниє, починають шукати центр. Або стрижень. Або ту внутрішню цитадель, куди гниття буде добиратися довго-довго. Так довго, що згниє само. Племена і нації в глобалістичному світі починають загнивати. Чому? Дехто каже, що їх час вичерпався і на зміну спільнотам, окресленим через звичаї, землю і мову, приходить щось планетарне і синтетичне. Інші заперечують: мовляв, уся ця глобалізація тимчасова, а ґрунт і кров завжди визначатимуть кольори людського буття. Але всі зацікавлені шукають стрижневу, опорну, матричну частину національного змісту.
Затерта до болю тема викликає нове зацікавлення з наближенням чергових елімінацій в Україні. Задоволені, з почервонілими від очікування чергового оргазму обличчями, світочі національної естради, перераховуючи в кишенях хрусткі аванси, відвідують ефіри телевізійних каналів для оприлюднення своєї позиції – підтримки діяльності того чи іншого кандидата.
Володимир Єшкілєв Старий анекдот: «Нащо слонові хвіст? Аби слон не закінчувався лише великою дупою». Останні місяці Епохи Нового Трипілля (2005‑2009) нагадують цей майже непотрібний хвіст. Остання осінь епохи мобілізує не на нові звершення, а скоріше на філософське споглядання певних руїн. Щось велике і товсте пройшлося ланами і долами Вітчизни, потопталося по надіях і мріях, зіпсувало повітря. І пішло собі далі.