Люди не люблять тепловиків. Платити треба дорого, послуга не завжди якісна. Підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» намагається робити кроки вперед. Детальніше – керівник підприємства Ігор Прокопів.
– Пане Ігоре, чому для України так важливе енергозбереження?
– МВФ і вся міжнародна спільнота вимагають бездотаційного газу в Україні, тобто перевести нас на ринкові відносини. Тому що не хочуть кредитувати економіку, яка несе такі великі дотаційні навантаження. Відтак, усі говорять про енергозберігаючі технології. Правда, аби замінити газ, треба інвестувати в якусь технологію та одноразово витратити втричі більше коштів. А кошти на це треба знайти.
– То який вид палива найвигідніший?
– Кожен із них має свої плюси та мінуси. Для теплоенергетиків вигідний будь-який, який би сукупно коштував менше, ніж газ, і був екологічно чистішим. Перший, найпростіший замінник – це електрика на котельнях, яка ще й зовсім нешкідлива. Але це актуально тільки вночі, бо саме тоді є надлишок електрики.
– Це можливо впроваджувати у великих обсягах?
– Зараз це реально. Особливо за рахунок атомних енергетиків, які можуть виробляти більше. І вночі міг би бути нічний тариф для «Теплокомуненерго», яке б робило підігрів гарячої води і тепла. Але для цього має бути спеціальна ціна. Бо по 70 коп. ми не витримаємо, мало би бути 20‑25 коп. Це би замінило газ і було б дешевше. А електрика добра ще тим, що немає жодних викидів і нам легко монтувати – поставив електрокотел і жодних тобі насосів чи труб…
– Певне, ще треба вкласти багато коштів у модернізацію?
– Ні, котли дешеві, приблиз-но 10‑12 тис. грн. У нас є такий на котельні по вул. Військових ветеранів і ми підігріваємо воду. Але поки ми купуватимемо електрику по 70 коп., це буде дорого. Зараз виходимо з того, що це лише одиничний випадок. І даємо ми собі раду тільки через те, що наші когенераційні установки працюють і за рахунок власної електроенергії.
– Можна детальніше?
– Маємо чотири когенераційні установки, завдяки яким, спалюючи газ, отримуємо і тепло, і електроенергію. Електрику скидаємо в мережі і платимо обленер-го за транспортування до своїх котелень. Відтак, ми споживаємо електроенергію на 3 млн. грн., а платимо енергетикам приблизно 800‑900 тис. грн. Отже на 2 млн. грн., ми виробляємо електроенергію самі.
А влітку нам не потрібно так багато електроенергії, ми її споживаємо на суму до 100 тис. грн., тільки на підігрів води та роботу обладнання. Тому зараз є питання, щоб її продавати на енергоринок та отримувати за це гроші або закривати свої борги, надаючи електроенергію іншим підприємствам.
– А що з біопаливом?
– Ми одними з перших в Україні отримали цей досвід. В результаті маємо котельню, яка працює на біопаливі. Однак, оскільки цей проект перший, він виявився сирим. Тож зараз він – у доробці.
– Що саме не так?
– Котельня на біопаливі працює на спаленні технологічних дров. Для цього палива є певні технічні умови. Перше – діаметр дров, не більше 15 см. Тому ми доукомплектовували щипорізку, яка пристроєм розколює дрова до того діаметру, який треба. Друге – вологість. Щипа мокра, а сушка працювала тільки тоді, коли був включений котел, тому ми мусили її переробляти. А через мокру щипу ми не могли досягнути температури більше 60 градусів. Відтак, взимку двічі переходили на газ.
Ще є питання з викидами і складуванням. Тому що 400‑500 кубів дров, а це місячна норма – це великий склад, який треба десь зберігати.
– Тобто варіантів нема і газу ми позбутися не можемо?
– Варіанти є. Зараз сушка запрацювала і ми доходимо до 70 градусів. Але питання все одно доопрацьовуємо. Зокрема, можемо виготовляти щипу безкоштовно, забираючи гілля в цілого міста. А далі з гілля виготовляти брикети. Завод «Пресмаш» виготовляє преси, спеціально для вироблення гранул, брикетів, полетів, які при спалюванні дають більше тепло і при здавлюванні стають менш вологими. Ми могли б, маючи такий прес, виготовляти брикети та їх складувати. А найголовніше з цього те, що гранули це не щипа, вони мають великий ККД, на рівні вугілля. Бо самою щипою дійсно важко досягти високої температури.
– Розкажіть про реконструкцію котелень, яка робитиметься за кошти кредиту ЄБРР. Це допоможе зекономити?
– Реально замінивши облад-нання, ми матимемо економію тільки 5‑7 %. Втрати у мережах – ще 15‑20 %. Решта тепловтрат – це самі будинки, і становлять вони 15‑30 %. Тут є дуже багато складових: незакриті під’їзди, підвали, неутеплені стіни, відсут-ність склопакетів у будинках і на сходових. Тобто, якщо ми проведемо реконструкцію котелень за рахунок кредиту ЄБРР, ми все одно справу зробимо тільки наполовину. Тому це програма комплексна. І місто мало би виступати основним замовником.
– Місто коштів не знайде. Що тоді?
– Місто не може виділити таких коштів одноосібно. Так само, як і неможливо зробити усі дороги. Тому має бути програма і для цього є державний бюджет. В Україні так повелося, що з державним бюджетом треба працювати.
– Люди не люблять тепловиків. Як вважаєте, за що?
– Наша найбільша проблема не в тому, що послуга, яку надаємо, – дорога, а в тому, що вона не регульована. Бо на кожній батареї має бути кран та лічильник – у всьому світі так. І кожен для себе сам вирішує: палить чи економить. А без цього споживачі є бранцями «Теплокомуненерго», бо світло, газ, воду вони можуть економити, а тепло – ні. Цю ситуацію треба поміняти і це має називатися реформою ЖКГ.
– Коли можна на таке чекати?
– Асоціація тепловиків зверталася до уряду з різними питаннями. Перше – ціна на газ. Не може бути так, що газ для тепловиків дорогий, а для населення дешевий. Має бути однаково дешево або однаково дорого. Друге – регулювання тарифів. Треба затвердити єдиний і чесний тариф для цілої України, і не залежати від виборів, політики, депутатів. Бо міста не можуть із цим дати собі раду. Однак, це урядові програми, і самі ми тут нічого не зробимо.
Comments are closed.