Я люблю українську мову. Не хочу другої державної, якою б вона не була. Бо не бачу ані резону, ані потреби, ані жодної користі. Чи можу я наразі втратити свою мову? Ні. Ніхто не примусить мене спілкуватися іншою. Та чи зможе в якийсь момент Україна обійтися без української мови? Ні. Втім, новий президент свого часу обіцяв нам двомовний експеримент. І хтозна, чим воно закінчиться. Скоро довідаємось.
Прикро те, що навіть наші явні-преявні націоналісти не відстоюють мову, а дискредитують тих, хто її любить. Епатажна поведінка члена політради ВО «Свобода», депутата Львівської облради, кандидата філологічних наук Ірини Фаріон стала прикладом того, що політики часто-густо все роблять всупереч здоровому глузду. А може ми просто не розуміємо мети?
Нещодавно Ірина Фаріон відвідала львівський дитячий садок № 67, де глузувала з малят, обурюючись тим, як вони себе називають. Мовляв, не можна говорити Наташа чи Альона, а тільки Наталочка та Олена. «Якщо станеш Альоною, то треба пакувати валізи і виїжджати до Московії». Ще й привела при цьому дивні аналогії з їхніми іменами: «Ліза» – від слова «лизати», «Вова» – від вовчика, який живе у лісі, а «Міша» – від сірої миші.
Смішно. Прикро. Мовляв, хто не з нами, ті – проти нас. «Він мав би звідси забратися, або українською мовою називатися», – сказала Фаріон у дитсадку. Кандидат від філології так залякала бідолашних малюків, що вони, напевно, довго тепер відчуватимуть огиду до українських імен, і може й до самої мови. Бо навіть якщо хтось у цій, за словами Ірини Фаріон, «катастрофі» й винен, то точно не діти.
До речі, приводячи малюкам бридотні порівняння та озвучуючи дурні анекдоти, Фаріон озброїлася журналістами та телекамерами, що доводить навмисність і далеко-глядність її провокативної акції. Це не була істерика. Бо такі речі не робляться необдумано. Це була провокація, з якою вона гідно справилася. Відтак, реакція не забарилася…
Нардеп від Партії регіонів Вадим Колесниченко звернувся до Генерального прокурора з вимогою притягнути Ірину Фаріон до кримінальної відповідальності. Мовляв, вона порушила права дитини (ст. 161 Кримінального кодексу України, порушення рівності громадян залежно від їх расової, національної чи релігійної приналежності).
Та це лише квіточки, порівняно з тим, що Партія регіонів могла би зробити (або ще зробить у майбутньому). Тому що, зважаючи на поведінку таких «патріотів», зараз сміливо можна говорити про дискримінацію російськомовних у Галичині. Отже, вимагати всіляко узаконити тую російську мову. А єдине, чого бракує – державного статусу. Чого наш новий президент і так хоче.
Тож зараз навіть пасивне російськомовне населення має всі причини для обурення. А охочих захищати другу державну знайдеться багатенько. І хтозна чи не долучиться до боротьби з такими «утисками» ще й україномовне населення.
А тепер давайте відповімо на запитання: хто від цього постраж-дав, окрім бідолашних дітлахів? Ніхто. А хто від цього отримає результат? Ті, хто не хоче вчити українську та постійно озирається на схід. Їм легше переробити законодавство… під себе.
Найдурніше у цій історії те, що ми й досі не навчилися гідно захищати українське. Бо замість учити любити своє, намагаємося навчити цуратися чужого. За Кобзарем – з точністю до навпаки.
