Для нас, європейців, Африка – це щось невідоме, цікаве, різнобарвне та екзотичне. Я впевнений, що проста людина на запитання, що перше приходить на думку при слові «Африка», подумає про банани, слонів і фініки. Це, певно, крім тих, хто цікавився цією темою, і крім того відсотка людей, які є хоч трохи освіченими та ерудованими. А найцікавішим є те, що прості африканці знають про нас не більше.

Багато людей й досі уподібнюються Колумбу та відкривають для себе Америку. Нещодавно пощастило й мені. Відкрила її з самісінького серця країни — Вашингтона та його передмістя Арлінгтон — міста-побратима Івано-Франківська. Всього й не опишеш, як би не хотілося, але про те, що запам’яталося найбільше, — читайте…

За все свідоме життя мені лише раз пощастило побувати на Сицилії. У 1999 році в сицилійському місті Катанія проходили Всесвітні військові ігри. У них взяли участь команди 170 країн. Я виступав за Збройні сили України, будучи членом Центрального спортивного клубу армії.

Повернутися до традицій народної вірменської кухні мене спонукали ваші відгуки. А найбільше — старенький вірмен, який назвався Аміком і знайшов мене, аби потиснути руку за добрі слова про вірменську громаду Станиславова. Ця сива й мудра людина вразила мене глибиною своїх знань про традиції та культуру рідного народу. Найцікавіше, що цей дідусь як загадково з’явився, так загадково і зник, але тепло від нашого спілкування залишилося й підштовхнуло мене знову написати про вірменську кухню.

Він — яскравий представник тієї невеличкої групи людей, яких можна назвати обличчям сучасної української журналістики. Публіцист, ведучий радіо- і телепрограм, медіа-менеджер. Іронічний, глибокий, гострий, пізнаваний. Знайомтеся ближче — Віталій Портніков.

Нині хочу поговорити про малюків, а точніше — про їхнє харчування. Сьогодні дозволю собі трохи кухонної педагогіки.

Коли ти не просто спостерігаєш за немічними чи безпритульними десь здаля, а й сам стаєш частинкою їхнього життя, бо безкорисливо допомагаєш тим, хто потребує помочі, — оце й є волонтерство. «Репортер» знайшов кілька таких людей в Івано-Франківську. Чому вони ладні допомагати, нічого не чекаючи навзаєм?

Сьогодні я хочу запропонувати вам страву вірменської кухні. Раніше її можливо було спробувати лиш у вірменському ресторані, або вірменській родині. Тепер є можливість приготувати і в нас, вдома, бо в українських магазинах продаються перепілки, і, до речі, не так дорого.

В одному із помешкань Джурова Снятинського району трапилась жахлива трагедія, що сколихнула все село. Того дня господарі вирішили зробити в хаті ремонт. Майстри робили нову проводку. Чи то через недогляд, чи то просто з байдужості частина дроту на подовжувачі залишилась неізольованою. На жаль, саме на це місце, йдучи до ванни, ступив ніжкою малолітній син господарів. Внаслідок ураження струмом хлопчик загинув на місці.

Минулого тижня, 18-19 травня, до обласного центру з’їхалися чи не всі серйозні архітектори Західної України. Про те, який досвід отримало з тої зустрічі наше місто, про культурну спадщину та архітектурну поліцію — у розмові з головним архітектором Івано-Франківська Володимиром Гайдаром.

Італійською макаронні вироби називаються «pasta». І в нас, коли мова йде про пасту, спагеті, макарони, то всі згадують Італію. Чіткої класифікації їх не існує. Є лише одна аксіома — якщо паста, то італійська.

Відверто кажучи, кропива — це бур’ян, який росте практично на кожному городі, і не тільки там. Більшість із нас, а саме ті, хто розбещений супермаркетами та їхніми напівфабрикатами, забули, а може, навіть і не знають, що з давніх-давен цей чудодійний бур’ян використовували в побуті та медицині для лікування різних хвороб та приготування страв. Кропива, хоча й жалюча на дотик, але її ворсинки завдяки наявності мурашиної кислоти мають цілющі властивості.

На День міста Франківську, нарешті, продемонстрували відновлений бастіон Станиславівської фортеці. Його реконструкція тривала понад шість років. За нею пильно стежили краєзнавці, журналісти, громадськість. Бастіон відкрили, та нині ще добудовують. Як відновлювали бастіон, коли він запрацює на повну, і що, власне, там буде, ми запитали в ініціатора проекту — бізнесмена Олега Заріцького.

У вівторок, 8 травня, українські письменники та видавці Дмитро та Віталій Капранови приїхали до Івано-Франківська зі своїм романом «Щоденник моєї секретарки» та музичною програмою «Троїсті мужики».

Сьогодні — без історій та рецептів. Наболіло, тому дозволю собі трохи почастувати вас думками, а насамкінець — віршами. Про що? Та про нас.