Американський калейдоскоп

Багато людей й досі уподібнюються Колумбу та відкривають для себе Америку. Нещодавно пощастило й мені. Відкрила її з самісінького серця країни — Вашингтона та його передмістя Арлінгтон — міста-побратима Івано-Франківська. Всього й не опишеш, як би не хотілося, але про те, що запам’яталося найбільше, — читайте…

Американці про Україну. Кілька років тому, завдяки помаранчевій революції, там, нарешті, дізналися, що є така країна. Щиро вразилися, що в нас чи то народжується, чи то помирає демократія — головне, що вона є. От і всі позитиви. Далі говорили про бійки у Верховній Раді, арешт Тимошенко, спотворене політичне життя, про вибори — минулі та майбутні. Кажуть, не дуже добре, але це ми й самі знаємо. А ще конгресмени на капітолійському пагорбі обговорюють можливість заборони деяким українським політикам в’їзду до США — як і білоруським.

Українці в Америці. У столиці їх назбирається зо дві тисячі. Тут є три церкви, пам’ятник молодому Тарасу Шевченку чи не в самому центрі міста. Біля нього раз на місяць за гальбою українського пива збираються наші. Є своя школа, де щосуботи дітей навчають українознавству.
З 1994 року у Вашингтоні працює Посольство України. Воно розташоване в елітному районі столиці — Джорджтауні. До речі, в будинку, історично важливому для цілої Америки, бо саме тут було підписано документ про те, що столицею США має бути Вашингтон. А нині тут працюють і живуть виключно українці.

Ще один клаптик України — з Тарасом Шевченком на стінах, картинами соняхів, українськими книжками та словниками — знаходиться в українській службі новин «Голосу Америки». Тут готують сюжети, новини, запрошують експертів поговорити про нашу країну. На жаль, Україна американським експертам не надто цікава — немає сенсацій. Значно більше уваги приділяють арабським країнам, бо там нафта й тероризм…

Влада та вибори. Скоро вони почнуться і в США. На клумбах біля житлових будинків, на дорогах стоять низенькі таблички з написами: підтримую якогось там конгресмена. Просто та наглядно. І місто не обліплене фізіономіями обранців, не засмічене.

Не рідко й самі конгресмени роблять спеціальні екскурсії для своїх виборців. Так би мовити, допускають нарід ближче. Є екскурсії на засідання конгресу чи сенату. Але перед тим люди проходять зо три перевірки, їх знайомлять із правилами: не їсти, не пити, не читати й не писати — лише слухати дискусії своїх обранців.

Важливою для будь-якого американця є екскурсія до Білого дому. Аби втрапити туди, треба записатися на півроку наперед, а через парканчик — дивись скільки влізе. Здалеку видно кавалок пасіки, яку недавно облаштували першій леді Америки, та вертолітні майданчики. До речі, президент тут літає аж на трьох. (Жодних натяків, наш, напевно, і на один не заробив). І в останній момент вирішується, в якому саме полетить Барак Обама. Усе це — задля безпеки.

Джордж Вашингтон. Перший президент США, якого тут всі боготворять. У його садибі у Маунт-Вернон нині розкішний музей, куди щодня приїздить купа туристів з різних штатів і всього світу. Цікаво, що 150 років тому він мало не зруйнувався. Взагалі, у США не надто переймаються архітектурними пам’ятками — стоїть поки стоїть. Але якщо пам’ятку бере під свій контроль громада — все! Так і зробило тоді товариство американських леді з садибою Вашингтона. Тепер там не музей — краса та пісня. Вхід в садибу — 15 доларів, а для VIP-персон — 250. Від уряду леді грошей не беруть, як і чоловіків у своє товариство. Принципово. Раніше ті не хотіли допомагати, то й зараз не треба.

А з відвідувань, благодійних вечорів та інших заходів за рік леді збирають близько 45 млн. доларів на благоустрій музею, для допомоги школам і ветеранам. Ото громадськість!

Музеї столиці — безкоштовні. Все завдяки англійцю Джеймсу Смітсону, який десь у ХІХ столітті заповів країні, в якій ніколи не бував, 500 тисяч доларів. На ті часи то була просто реальна сума. Тепер кожен може вільно приходити у неймовірні музеї та дивитися на місячний камінь, найновіші моделі космічних скафандрів, картини Моне, Ван-Гога, скелети динозаврів. Одним словом — вживу відчути атмосферу улюблених фільмів «Ніч у музеї» чи «Скарб нації».

Метро. Це якийсь окремий світ, де всі рівні. Тому зовсім не дивно побачити досить впливових, дуже багатих людей, з портфелями, у дорогому одязі, в модних туфлях, а то й у кросівках чи мокасинах. Зручність і ще раз зручність.

Коштує квиток на метро від одного долара й дорожче. Усе залежить, в який час їхати та на яку відстань. Працівникам урядових організацій виділяють додаткові кошти на метро — десь 200 доларів на місяць.

Їжа. Найкраще пізнавати країну через шлунок. В Америці це складно, надто багато всього намішано. Суто про американську: жирно й багато. А після того всього ще й безкоштовна кола — хоч відрами. На кожному йогурті чи інших продуктах — попередження про ожиріння. Майже так, як на цигарках.

Товстих людей справді багато. Мер Нью-Йорка планує ввести правила про зменшення порцій у ресторанах. І статки людини тут легко вирахувати: худі — багаті, бо можуть собі дозволити харчуватися здоровою їжею, а гладкі — бідні.

Спорт. Складалося враження, що всі небідні американці цілодобово бігають (бо не бачила гладких бігунів). У парках і скверах, яких тут дуже багато. Разом з бігунами проїжджають велосипедисти. Для останніх на дорогах є окрема доріжка. А ще можна в будь-який момент взяти собі ровер напрокат. Достатньо заплатити в автомат невеликі гроші. Скільки? Ну, річний абонемент — 75 доларів.

Якщо говорити про спорт в Америці, то забути бейсбол — неможливо. То нехай вибачать мої нові американські друзі, але, певно, нуднішої гри я ще не бачила. Певно, тому, що не знала правил. Гра триває понад три години, всі вболівальники постійно їдять. Це ж скільки їм потім доводиться бігати, аби «відбити» зайві калорії?

Жарт чи не жарт, але, кажуть, що нині в них набуває популярності ще один вид спорту — споглядання за пташками. Крісла-розкладки, природа, сидиш і займаєшся таким цікавим спортом.

Тварини. На вулицях Вашингтона чи сусіднього Арлінгтонуа бездомних собак не побачиш. І не тому, що їх нема. Є притулки, де тварин стерилізують, влаштовують у родини чи просто тримають, поки є гроші. Кошти закінчуються — їх присипляють. Цікаво, що замість проблеми безпритульних собак американці мають проблему здичавілих котів. От їх багато.

А от про білочок, яких тут тьма-тьменна, самі американці кажуть: «Стріляти мало». Бо шкідники ще ті. Також є олені та кролики, а від них — погризені газони, аварії на дорогах і побиті фари. Люди навіть скроплюють все навколо якоюсь рідиною, яка тваринам не шкодить, але вже не смакує.

Арлінгтон. Місто-побратим Івано-Франківська. Менше нашого міста за населенням і територією. Але живуть там добре!

Містом керує Комітет із п’яти людей, голова якого міняється щороку. Комітет бере на роботу менеджера, який займається господарськими питаннями містечка та отримує за це заробітну плату. Сам комітет працює на громадських засадах.

Тут створено багато департаментів, а при кожному — комісії з волонтерів, які розробляють свої рішення, передають депутатам для максимального вивчення та вирішення. Аби прийняти якесь рішення, треба пройти через численні слухання. Зараз тут актуальна тема — розвиток міського-сільського господарства. Свої діляночки для городу та можливість розводити курей. Наче все просто. Але ж ні — є противники, мовляв, це заважатиме сусідам: кури, шум, сморід. Для розгляду призначили спеціальну комісію.

Основне джерело доходів — податки. Отримують 1 млрд. на рік з них 500 млн. йде на освіту. У школах — кінозали, телестудії, найрізноманітніші факультативи. З податків 0,75% йде на інфраструктуру. Дороги — чудові, аж закачує від рівності.

У Арлінгтоні найнижча у США злочинність. За два роки жодного вбивства.

Громадська позиція. Ключове словосполучення, яке на американців діє безвідмовно. Щодо цього нам треба брати величезний приклад. Бо «моя хата з краю» тут не грає. Громадський обов’язок — передусім! Спочатку не віриш, здається, що цим просто спекулюють політики, але ж — ні. Більшість американців таки живуть із цитатою свого вбитого президента Джона Кеннеді: «Не запитуй, що твоя країна може зробити для тебе. Запитай себе, що ти можеш зробити для країни».

На кожному будинку — прапор. Америка — перш за все. Патріотизму у них не відібрати й не додати. Недарма кожен президент закінчує свою промову: «Боже, бережи Америку».

Толерантність та оптимізм. Справді, всі посміхаються. Хто рефлекторно-завчено, а більшість — цілком щиро. Якщо спершу до цього ніяк не могла звикнути, то тепер мені цього не вистачає. Забудешся, зайдеш у магазин, скажеш весело «Добрий день!», а у відповідь — здивовані недобрі очі продавця. Чому так?

«Відкритий світ». Програма, яка фінансується американським урядом і дає можливість українцям дізнатися більше про Америку та обмінятися досвідом. Щороку з України вирушає делегація з 45 чоловік. Нас було п’ятеро з Івано-Франківська. З’їздили, подивилися, обмінялися. Дивна країна. Є там плюси, є й мінуси. Плюсів більше.

Отож, ласкаво просимо столиці Америки!

У гості до Барака Обами (Білий дім)

Капітолій у всій красі

Бібліотека конгресу. Неймовірна краса в середині, тому тут безперервний потік туристів. У читальних залах фотографувати заборонено, аби не заважати. До речі, зробити абонемент сюди досить просто. А ще тут знімали сцени з фільму «Скарб нації». Десь тут сходами, між книжковими полицями бігав Ніколас Кейдж.

Архітектурний мікс. У Вашингтоні вдало поєднано сучасну та класичну архітектуру.

Між сірістю хмарочосів можна угледіти щось цікаве, кольорове ба навіть філософське

А так офісні працівники проводять свою обідню перерву.

Наприклад, можна замовити щось таке – мексиканське

Далі українськими стежками. На найстаріші вулиці американської столиці – Джорджтаун, красується будинок українського посольства.

Це дерево дуже нам хотіли показати українська діаспора, адже посадили його прикарпатці.

В цей заклад приходить дуже багато українців та росіян. А найголовніше, певно лише тут можна замовити борщ, вареники, голубці та вінегрет.

Звичайна школа у Арлінгтоні.

Зі своєю телестудією, кінозалом та різними факультативними класами

Бейсбол, від цього спорту просто фанатіють американці. Але особи сто мені він здався нудним-пренудним.

Звісно ще від американського футболу,хокею (до речі, у Вашингтоні всі фанатіють від Овечкіна). Популярний і баскетбол та волейбол, особливо активно в змагання залучені студенти коледжів. Окрім того, також в кожному селі, не те що у місті є джим- тренажерний зал і там є все: від йоги до сальси. Направду джими дуже популярні, дехто займається перед роботою, тому часто в розкладі є заняття йогою скажімо, о 6-7 ранку.

Ботанічний сад. Тут дуже красиво, вхід безкоштовний, можна надивитися на всяку красу чи просто відпочити від спеки

Одразу навпроти величезна будівля «Голосу Америки». Можна зайти і в українську службу новин, але спершу треба пройти серйозну перевірку. При вході сидить зо п’ять охоронців.

Цей невеличкий скверик присвячено всім загиблим журналістам. Згадується і про Георгія Гонгадзе.

А цей будинок скоро будуть зносити. Інформація швидко облітає всіх американських митців, які влаштовують тут мистецький фестиваль не шкодуючи стін та підлоги. Все розмальовується, заставляється картинами та різними перфоменсами. З першого по одинадцятий поверх.

І трохи класичного мистецтва. у Національній галереї мистецтв – найбільший художній музей серед музейних закладів столиці США.

Плантація Джорджа Вашингтона у Маунт-Вернон. Ще одне місце, яке хоч раз має відвідати свідомий американець. Після своєї смерті він заповів віддати територію своїхм рабам, яких у нього було чимало.

От і будинок рабів. В таких умовах вони і жили. Непогано.

А так розважалися у вільний час: грали в якісь ігри та дримбали!

Знаменита дерев’яна щелепа першого президента.

А так за часів Вашингтона розправлялися з податківцями. Обливали смолою та обсипали пірям!

Американці за екологію.

А цей дядько дуже хизувався своїм винаходом. Мовляв, завдяки цій бочці, економить воду. Приїхав би до нас – не такого би навчили!

А цей чоловік показує рослини-шкідники, які витісняють місцеву флору. Люди об’єднуються у громадські організації та самі борються зі шкідниками. Діє!

Американці справжня патріоти чи не на кожному будинку прапор. А зірка на хаті означає що хтось з мешканців будинку військовий.

Найбільша річка Вашингтону — Потомак. Можна переплисти абияк.

Чокулядові ріки. «Great Falls» – великі водоспади річи Потомак. Також це однойменний парк, де на вихідних дуже полюбляють приїздити американці зі своїми родинами, скелелази та просто поціновувачі природи.

У музеї парку ми уздріли до болю знайомий інструмент. Так тішилися допоки не підійшов продавець та не сказав, ще це давній, інструмент невідомого походження