Десерт «П’яна груша»

Безе, бланманже, грильяж, крем-брюле, еклер, шарлотка, суфле, купа інших, усе це — «козирний» підрозділ французької, а тепер уже й світової, кухні. Чому французької? Бо саме французи диктували й донині диктують моду в цій категорії кулінарії. «Десерт» з французької означає — розчистити стіл. Це завершальна страва, яка має покласти смачну крапку наприкінці обіду чи вечері. До речі, в Китаї також є категорія, схожа на десерти, але її подають перед основ­ними стравами до чаю, називається вона — дім-сам або дянь-сінь.

Зазвичай десерти солодкі (тістечка, морозиво), але бувають й несолодкі (фрукти, горіхи, сири, несолодкі кондитерські вироби). При чому треба зауважити, що не всі солодкі страви є десертами. До прикладу, в тих же китайців є солодкі м’ясні страви. В Азії зустрічаються цукерки з перцем і меленим імбирним горіхом. Корінні американці до приходу європейців додавали в шоколад перець і прянощі. Був несолодкий десерт і в російській кухні – чорна ікра, яку подавали на завершення трапези. Класичним французьким десертом вважають сир.

Взагалі десертом сьогодні можна вважати все, що подають як третю страву, а саме: торти, печиво, вафлі, кекси, різні види цукерок, збиті вершки, і все, що з ними, солодкі фруктові суміші, соки, компоти, киселі, креми, желе та морозиво. Подають їх у спеціальних тарілочках, а їдять спеціальними ложечками, виделками й десертним ножем. Найцікавіше, що навіть чай, какао та каву теж відносять до категорії десертів. Їх подають до столу як гарячими, так і холодними.

Десертний стіл є своєрідною чарівною паличкою на будь-якому святковому дійстві. Зі смаком підібрані десерти можуть компенсувати недоліки в закусках, перших і других стравах. Тому не варто завалювати стіл двома десятками смаколиків — варто грамотно розподілити смакові напрямки та знайти свій ключик до шлунків гостей.

Ще є одне, чого не варто робити — це занадто громіздкі пор­ції, вони себе не виправдовують. Згадайте, коли ваші гості говорили: «А чому ти не сказав, що буде така смакота попереду? Тоді я б не наїдався попередньою стравою та залишив місце!». От, покладіть руку на серце та визнай­те, що в кожного (кожної) були такі ситуації. Тому й треба з розумом запланувати страви, аби десертний «козир» був доречним і запам’ятався всім.

Місяці зо два тому нас із дружиною запросили на новосілля наші друзі. Там я скуштував десерт просто надзвичайної смакоти та ще й нескладний у приготуванні. Отже, «П’яна груша». Робимо?

Беремо грушки (досить великі), знімаємо з них шкірку, залишаючи хвостик у горі, а пуп’янку на дні вирізаємо. Кількість грушок залежить від кількості гостей. У каструльці розігріваємо червоне десертне вино з прянощами для приготування глінтвейну (вони продаються у вигляді вже готової суміші у пакетику), кидаємо туди засушені шкірки лимона. Коли закипіло, кладемо туди груші й на повільному вогні варимо близько години. Потім викладаємо груші в десертні креманки, поливаємо вином і прикрашаємо тертим шоколадом і горіхами.

Для страви на чотири особи нам знадобляться:

груші великі — 4 шт.,
червоне десертне вино — 1 пляшка,
суміш для глінтвейну — 1 пакет,
сушена шкірка з одного лимона,
тертий шоколад — 50 г,
горіхи товчені — 50 г.

«П’яну грушу» можна подавати до столу як гарячою, так і холодною.

Смачного!