Давно забуті рецепти тих часів, коли харчі були в дефіциті, не завжди заслуговують на забуття. Коли в країні «рівних» можливостей і нерівних зарплат прості люди у всілякий спосіб намагалися урізноманітнити своє меню хоча б на свята, номенклатура поїдала смаколики зі спецбуфетів.
Не буду брехати — і в нашу сім’ю простих робочих (батько — шофер, мати — швачка) деколи потрапляли спецбуфетівські дефіцити. Бо батько працював водієм у першого секретаря міськкому комсомолу, і час від часу його шеф з панського плеча «підкидав» таткові чогось смачненького. Звісно, не задурно, за гроші: просто давав можливість купити це все у тому ж спецбуфеті. Тепер цими харчами мало кого здивуєш, а тоді — московська ковбаса, горбуша, печінка тріски, консервовані кальмари, навіть майонез і зелений горошок, не кажучи вже про кока-колу, вишню в спирту, банани й мадярський вермут — вони були просто за щастя. До речі, тепер я часом усвідомлюю, що безліч тих негативних моментів мали для людей і свій моральний позитив. Не смійтеся — як мало тоді треба було для щастя!..
Часи змінилися, й моменти абсолютного щастя ми відчуваємо все рідше. Світ перевернувся з ніг на голову. Матеріальні цінності, не знати чому, у нас є попереду того потягу, що зветься простим людським життям. Попереду духовності, людяності, милосердя. На мою думку, причина в нас самих — ми самі змирилися з цим і, опустивши голову, як зачаровані, прямуємо невідомо куди. Напевне саме тому мені до тріпотіння в серці пригадуються ті роки, коли сім’я, друзі, порядність і щирість були для людини на першому місці. Я, незважаючи на жорстокий оточуючий світ, намагаюся виховувати своїх синів так, як мене та брата виховували батьки, дідусь, бабуся. І думаю, що я не один такий, і багато хто погодиться зі мною — шанс виправити все на краще завжди є, тільки б його не проґавити.
Але повернемося до кухні та дарма забутих рецептів. Конкретніше — до тещиного фаршмаку. Чому тещиного? Бо вона в мене просто золота людина. Позитивна, красива, любляча, та ще готує смачно. І завжди на святковому столі в неї є фаршмак.
Фаршмак — єврейська страва, у перекладі з івриту назва означає передчуття. А взагалі його коріння сягає славетної прусської кухні далеких часів королів і лицарів.
Як правило, фаршмак готують із філе слабосоленого оселедця, квасних яблук, м’якушки білого хліба та яєць. Саме ці складові є класикою фаршмаку, але тепер його роблять додаючи що заманеться — і варену моркву, і оливки, і плавлений сирок, а сервіруючи страву, прикрашають кропом і плястерцями соленого огірка. Це роблять напевне для того, аби підкреслити слово «закуска» у назві категорії, до якої належить фаршмак — «холодні закуски».
Тепер ґаздині, які ще роблять фаршмак, перемелюють усе на блендері, а колись то була «ручна робота» — все дрібнили ножем і перемішували. І хочу вам сказати, що таки рубленим воно мені видається смачнішим. Можливо, це тому, що так досі робить фаршмак моя любима теща, а можливо, розкушуючи маленькі порубані шматочки, ми відчуваємо саме їхній смак, а не загальний смак блендерної біомаси, хоч і смачної.
Отже, щоб приготувати класичний фаршмак, нам знадобиться:
філе оселедця – 300-400 г,
м’якушка батона — 1/2,
цибуля — 2 шт.,
квасне яблуко — 2 шт.,
соняшникова олія – 3 ст. ложки,
сіль, перець до смаку,
оцет — 0,5 чайної ложки.
До речі, вже приготований фаршмак можна ще довго тримати в холоді — він не зіпсується.
Смачного!
