Слово «гурман» — французького поход­ження. Але вражає інше. Така, на перший погляд не дуже велика за територією Франція, а яка потужна культурно-знакова країна?! В який бік не подивишся, майже скрізь бачиш французький слід. Кулінарія, мода, виробництво, музика, футбол, машини, літаки, одяг — всюди звучать вони. Чому так?На мою думку, це тому, що вони себе люб­лять, рекламують, пишаються собою.

«Я ніколи не купую ніякі нагороди, — говорить Лідія Шкрібляк. — Краще витрачу гроші на тренінг, адже в житті треба постійно вчитися й рухатися вперед. Чудес не буває — якщо ти зупиняєшся, то дуже швидко опинишся позаду».

Я пригадую, яким щастям для мене була довіра батьків піти по хліб у магазин. На решту, яку повертала продавець, завжди можна було щось купити – чи морозиво, чи заварний сухий крем у пакетику, або на крайній випадок — маленьку запечену булочку за 3 коп. От такими були синоніми дитячого щастя в часи мого дитинства.

Безе, бланманже, грильяж, крем-брюле, еклер, шарлотка, суфле, купа інших, усе це — «козирний» підрозділ французької, а тепер уже й світової, кухні. Чому французької? Бо саме французи диктували й донині диктують моду в цій категорії кулінарії. «Десерт» з французької означає — розчистити стіл. Це завершальна страва, яка має покласти смачну крапку наприкінці обіду чи вечері. До речі, в Китаї також є категорія, схожа на десерти, але її подають перед основ­ними стравами до чаю, називається вона — дім-сам або дянь-сінь.

Країна, про яку піде мова, раніше була просто перлиною — як для своїх громадян, так і для туристів. Хто з нас колись не мріяв поїхати на відпочинок у найбільш капіталістичну з колишнього соцтабору Югославію? Країну, де поєдналися дві культури та дві релігії — християнська й мусульманська.

«У дитинстві в мене було багато мрій, і більшість із них здійснилися, — розповідає Андрій Романчук. — Я дуже любив різні подорожі, мандрівки, особливо в гори. Тоді ми мріяли мати якісне спорядження: спальники, наплічники, намети. Тепер у мене все це є. Проте дуже мало часу залишається на самі гори».

«Журналіст — це не я, це — світ, і я біля нього, — говорить Ольга Герасим’юк. — Бо найголовніше в нашій роботі — це почути інших, дати їм можливість сказати свою думку, бути поряд і бути чесним».

Уже завтра у Лондоні починаються Олімпійські ігри. А як нам усім відомо, олімпійці — це люди, які добровільно присвятили своє життя спорту в ім’я досягнення спортивних вершин, для слави свого народу та рідної держави. Зрікаючись багатьох життєвих спокус, а також спілкування з рідними, близькими і друзями, вони віддають себе тій справі, яка не сприймає самовіддачі на 50-70 чи навіть 90%. Якщо хочеш перемагати — мусиш віддаватися спорту на всі 100%.

«Наша мова — не ваша політика» під таким гаслом уже майже тиждень на Вічевому майдані в Івано-Франківську відбуваються акції протесту проти мовного закону. Головна мета — жодної політики, партій і кандидатів. Хтось голодує, хтось співає, хтось нарікає, а хтось не вірить. Як завжди, кожному своє.

Нещодавно в Івано-Франківську затримали п’ятьох працівників обласного бюро судово-медичної експертизи. Їх підозрюють у протиправних діях при вилученні анатомічних тканин. Майже місяць четверо з них перебувають у СІЗО, п’ятого відпустили під підписку про невиїзд. Поки триває слідство, «Репортер» поспілкувався з керівником обласної судмедекспертизи Олександром Мудрицьким.

Коли згадують про рибу, в мене перед очима завжди постає одна цікава історія. Її розповів мій хороший колега, спортсмен-легкоатлет, призер чемпіонату Європи у потрійному стрибку, чемпіон всесвітньої універсіади Андрій Курінний. Він живе у Волгограді (Росія) на березі Волги.

Щойно Верховна Рада проголосувала за «мовний» закон, у Франківську почалися акції протесту, а дехто навіть поїхав до столиці. Тоді почали багато говорити про піар на цій темі. Насправді, я розумію, що така ситуація вигідна всім: і владі, і опозиції. Але говорити про те, що хтось заробляє на цьому зайві голоси, я б не стала. Невже наші люди більше проголосують за ту політичну силу, яка виставить під Українським домом більше прапорів? Навряд.

Не знаю як вас, але мене завжди захоплювали кадри з кінофільмів, де королям чи вельможам подавали галяретки з усілякими наповнювачами. Це виглядало божественно, магічно. Згадайте, коли у фільмі «Труфальдіно із Бергамо» герой Костянтина Райкіна ніс торт із галяретки, який ковзав по таці та заворожував глядача. Хіба це не магія? І це ж магія лише від побаченого, а ще існує магія смаку, яка у порівнянні з іншими — просто вбивча.

Долик — фронтмен івано-франківського гурту «4FRONT». Ці хлопці – чи не єдині в Україні, які у своїй творчості поєднують електро, хіп-хоп та європейську танцювальну музику. В Івано-Франківську «фронтовики» вже досить популярні, особливо серед відвідувачів нічних клубів. Знають їх і в Європі.

Давно забуті рецепти тих часів, коли харчі були в дефіциті, не завжди заслуговують на забуття. Коли в країні «рівних» можливостей і нерівних зарплат прості люди у всілякий спосіб намагалися урізноманітнити своє меню хоча б на свята, номенклатура поїдала смаколики зі спецбуфетів.