Коли до Станиславова прийшли так звані «перші совіти», вони розгорнули бурхливу діяльність. Своїми головними досягненнями нова влада вважала безкоштовні освіту та медицину (тоді вони справді були безкоштовними) й восьмигодинний робочий день. Якщо перші два нововведення мешканці міста схвалювали, то від останнього були явно не в захваті. Чому?
Час від часу в центрі Івано-Франківська провалюється асфальт, оголюючи перед перехожими цегляну кладку арочних склепінь. Це породжує різноманітні чутки про існування під містом розгалуженої мережі підземних ходів. Спробуємо пролити трохи світла на «чорні діри» Станиславова.
У XVIII столітті у Станиславові мешкала одна подружня пара – благородний Ян Хризостом Вітковський та його вірна дружина пані Анна. Ця родина вважалась достатньо заможною, порядною і поважною. Лише дітей в них не було. Вже й лікарів дорогих наймали, до усіляких бабок-ворожок ходили, та все марно. І тоді Ян Хризостом вирішив звернутись до вищих сил.
Одна із центральних вулиць Франківська називається «Сестер Василіянок». Цим вона завдячує греко-католицькому монастиреві, який має досить цікаву історію.
Перед Другою світовою війною у Станиславові мешкав лікар Тадеуш Ольшанський. Він мав цікаву біографію, тричі воював та був офіцером резерву. За тодішніми законами колишні військові мали право зберігати вдома особисту зброю. Пан Тадеуш теж тримав у зачиненій шухляді свого письмового стола маузер і кольт. У ті часи лікарі відносились до заможних верств населення, і тому наш герой міг собі дозволити проживати у центрі. Він винаймав квартиру у новозбудованій кам’яниці по вулиці Камінського, 12а (тепер Франка, 12).
«Репортер» продовжує традицію новорічних подарунків усім шанувальникам історії Франківська. Цього разу – перша панорама Станиславова 1904 року. Вона складається з трьох світлин, які надав у наше розпорядження відомий колекціонер Олег Гречаник.
Цю дивну історію мені розказав один місцевий таксист. Пару років тому до Франківська привезли групу пакистанських нелегалів. Насправді їм обіцяли, що поїдуть вони до Парижа, але «провідники» вирішили трохи зекономити на якості виконання.
У Франківську є об’єкти, повз які ми ходимо тисячі разів, майже не звертаючи на них увагу. Наприклад, пам’ятник Адаму Міцкевичу. Мало того, більшість взагалі смутно уявляє, як він виглядає. Звісно, читач може не погодитись: «Що там уявляти? Стоїть собі бронзовий дядька у плащі та тримає в руках книгу!». Добре, а скажіть, будь ласка, чи розстібнутий той плащ, і в якій саме руці в нього книга? Тут уже складніше.
Жив собі австрійський імператор на ім’я Франц і порядковим номером один. Коли він помер, вдячні станиславівці встановили йому пам’ятник. Стояв він на сучасному майдані Шептицького, який тоді мав назву цісаря Франца. Навпроти пам’ятника знаходилась державна гімназія. Як з’ясувалось пізніше – не всі гімназисти любили цісаря.
My home is my castle – мій дім моя фортеця, кажуть англійці. Майже дев’яносто років тому цю фразу з усією серйозністю міг повторювати такий собі пан Мигонь, який жив у Станиславові. І не лише повторювати. Він міг цю фортецю показати…
У 1988 році для Івано-Франківського обласного комітету компартії збудували нове приміщення (сучасна Біла хата). Оскільки це був адміністративний будинок, то фронтон прикрасили гербом СРСР. Але то було не на довго. Через пару років «совітський» герб зняли. Одразу ж постало питання – чим його замінити. Тризуб тоді ще не був затверджений, через що пропонувалися різні варіанти.
В Англії повно замків. Багато з них мають власних привидів, які, до речі, дуже популярні серед туристів. Івано-Франківськ теж має свого привида. Він вигідно відрізняється від англійських братів тим, що не просто бігає вночі, виє чи грюкає кайданами – він вміє музикувати. Це – привид ратуші.
Історик Алоїз Шарловський із сумом писав, що у 1886 році більше половини мешканців Станиславова (10 591 з 18 626) не вміли писати і читати. А так звана місцева інтелігенція, у своїй більшості, дуже мало читала серйозну літературу, а ще менше купувала. Не в останню чергу це пояснювалось тим, що оту саму «серйозну літературу», не так то просто було купити. Чому? Та тому, що тоді в місті існувала лише одна книгарня.
Ви колись були на вулиці Героїв УПА (колиш-ній Молодогвардійській)? Стара її частина забудована переважно сільськими будинками. Але серед отих хаток стоїть справжній двоповерховий палац із портиком і колонами. Будинок зведений у стилі, який історики архітектури називають «сталінський ампір», що панував у п’ятдесятих роках минулого століття. Хто й навіщо звів таку споруду на околиці Станиславова?