У селі Ріпне, що на Рожнятівщині, є стадіон. І нічого б дивного у цьому не було, якби для його будівництва колись не зрізали великий шмат гори. Потім його вважали однією із кращих футбольних арен Польщі, де грала команда польського елітного дивізіону.

У ХІХ столітті посаду станиславівського рабина міцно тримала династія Горовіців. Вони були ортодоксами, пильно охороняли свій вплив на громаду та рішуче боролися з усіма новими віяннями. А в Станиславові тоді якраз було запекле протистояння між ортодоксальними юдеями, які суворо дотримувались вікових звичаїв, та поступовцями, котрі намагались провадити більш світське життя.

Свого часу існували черги на квартири, машини, дитячі садочки та профспілкові путівки. Сьогодні теж є – на пам’ятники. Так, у Франківську маємо щонайменше п’ять каменів, які сповіщають – саме тут буде встановлений той чи інший пам’ятник. Деякі з них стоять вже більше 10 років і, образно кажучи, вже встигли порости мохом.

У перекладі з німецької «аншлюс» означає приєднання, об’єднання, анексія. В історії цей термін використовують, коли мова заходить про приєднання Австрії до гітлерівської Німеччині. Але навіщо далеко ходити? В історії Прикарпаття був момент, коли адміністративна карта краю була рішуче перекроєна.

Восени цього року відбудуться святкування 400-ліття від заснування Скиту Манявського. Якщо Києво-Печерська Лавра удостоїлася титулу «українського Афону», то Скит Манявський історики назвали «новочасним Ватопедом».

Під час німецької окупації шефом станіславського гестапо був гауптштурмфюрер СС Ганс Крігер. Він «прославився» багатьма злодіяннями та масовими розстрілами євреїв і поляків.

Весна. Сонечко, квіти, літні кафе, міні-спідниці. Але це не всі весняні радощі. Адже саме навесні хлопців призивають до війська. Хтось іде з охотою, хтось без особ­ливого піднесення, а дехто намагається «відкосити». Така сама реакція була в галицьких хлопців і 200 років тому…

Ще на початку 1990-х, будучи школярем, я ходив на важку атлетику у фізкультурно-оздоровчий комплекс, що на Симоненка. Там мені розповіли одну цікаву легенду.

Старі розбиті автобуси, сморід бензину в салоні, недоброзичливий водій — таких скарг від пасажирів маршруток можна почути чимало. Днями ДАІ взялася за перевірку автобусів.

Перед нападом у червні 1941 року німці закинули на територію СРСР величезну кількість диверсійних груп. Вони мали у перші дні війни виводити з ладу комунікації червоних, сіяти паніку та всіляко сприяти швидкому просуванню німецьких військ.

Як ви вважаєте, хто з літераторів був найбільше вшанований у нашому місті? Ні, не Шевченко. І не Франко. І навіть не Міцкевич. Ні за що не вгадаєте. Це – Максим Горький! Свого часу тут йому встановили цілих три пам’ятники.

Філателісти Івано-Франківська добре знають магазин на Незалежності, 6, де завжди можна придбати марки та поштові конверти. За радянських часів тут була фірмова філателістична крамниця «Союздрук», а ще раніше на цьому місці стояв невеликий двоповерховий будинок. І мав цікаву, навіть пікантну, історію.

Як не крути, а в сучасному Франківську не надто толерують архітектурну спадщину. Десь відвалюється ліпнина, а хтось взагалі зносить старий будинок, розчищаючи місце для «елітного житла». На цьому тлі поодинокі спроби зберегти минуле виглядають чи не громадянським подвигом.

Будівля обласної дитячої біб-ліотеки на Міцкевича однозначно потрапляє в десятку візитівок міста. Листівки з її зображенням випускались за Австрії, Польщі, СРСР і, нарешті, в незалежній Україні. Що ж то за споруда, яка викликає жвавий інтерес у фотографів декількох поколінь?

У Пасічній важко не помітити громаду радіозаводу. До речі, ця споруда є найвищою у Франківську, якщо рахувати від рівня моря. Побудова заводу пов’язана із цікавою історією. Питання його будівництва виникло на початку 1970-х років. При чому мова йшла не лише про радіозавод — поруч мали збудувати цілий мікрорайон для його працівників, з магазинами, школами, дитячими садочками та іншою інфраструктурою.