Свого часу існували черги на квартири, машини, дитячі садочки та профспілкові путівки. Сьогодні теж є – на пам’ятники. Так, у Франківську маємо щонайменше п’ять каменів, які сповіщають – саме тут буде встановлений той чи інший пам’ятник. Деякі з них стоять вже більше 10 років і, образно кажучи, вже встигли порости мохом.
Чорнобильцям
 |
Минулого вівторка по всій Україні відзначали сумну річницю – 25 років Чорнобилю. У багатьох містах країни відбулися урочисті покладання квітів до пам’ятників жертв катастрофи. Але у Івано-Франківську вже сьомий рік поспіль вінки принесли до каменю, який стоїть на Незалежності біля «Прикарпаттрансгазу». Його встановили тут ще 2005 року. Згідно із написом, колись «тут буде споруджений пам’ятник жертвам чорнобильської трагедії». Проте, щось цьому заважає.
У минулорічному інтерв’ю керівник Благодійного фонду «Допомога дітям Чорнобиля» Надія Кайдаш повідомила, що є розроблений прекрасний проект пам’ятника скульптора Олександра Зобенка та архітектора Станіслава Лешуковича. Мало того, у 2008 році на спорудження меморіалу навіть виділили 500 тис. грн. Куди поділись ці гроші, пані Кайдаш не знає. Отже 25 річницю трагедії Франківськ знову зустрів біля каменю.
Спецпереселенцям
 |
За перших совітів та у післявоєнний період багато українських родин примусово вивезли до Сибіру, Північного Казахстану та інших глухих кутів радянської імперії. Багато з них померли на чужині. На їхню честь у нині вже далекому 2001 році заклали перший камінь під пам’ятник. Але схоже, він може виявитись і останнім, оскільки за 10 років справа далі не пішла. Сьогодні у скверику на Грюнвальдській можна побачити той камінь (він уже тріснув), чорну клумбу та хрест із табличкою «Перший камінь пам’ятника загиблим на спецпосселеннях» 2001 (орфографію збережено).
Як німий докір сучасникам на чорному мармурі висічені рядки:
«Пройшли Сибір, неволю, муки,
Та гордо з пекла піднялись,
Тяжкі були ті перші кроки,
Щоб волю вибороть колись».
Напевно, так само «колись» буде і пам’ятник. А зараз пам’ять про переселенців гідна лише хреста, встромленого у квіткову клумбу, та напису з помилкою…
Односельцям
 |
На Пасічній, поблизу старого цвинтаря, стоїть масивний камінь із намертво прикрученим вінком. З таблички можна довідатись, що він – «Воїнам-односельцям, полеглим за незалежність України. Від мешканців мікрорайону Пасічна». І хоч там жодного слова не сказано про майбутній пам’ятник, знак виглядає тимчасовим. Та й узагалі, за традицією загиблим ставлять хрести.
Лемкам
 |
У 1944 році уряди СРСР та Польщі підписали «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Протягом наступних років з польської території виселили приблизно півмільйона українців. На зустріч їм потягнулись ешелони, завантажені поляками. Найбільше постраждали лемки, яких силоміць зривали з насиджених місць і перевозили на радянську Україну.
У 2005 році, в сквері біля народного дому Княгинин, нащадки колишніх переселенців встановили чорну мармурову плиту із написом: «На цьому місці буде встановлено пам’ятний знак на відзнаку 60-річчя депортації українців з Польщі у 1944-1946 роках».
Останнім часом були повідомлення про те, що незабаром той знак таки поставлять, але у вигляді лемківської каплички. Далі серед стався розкол. Одні за капличку і вимагають під неї 25 соток землі. Інші – проти, аргументують тим, що сусідня княгининська церква займає значно меншу ділянку (18 соток), а нова капличка-монстр займе весь сквер, яких і так бракує у місті.
Між тим є в тому скверику ще один камінь, про який усі забули. Колись там стояло погруддя червоного партизана Степана Мельничука. Біля нього містився камінь, на якому були висічені його останні слова перед розстрілом. На початку дев’яностих пам’ятник знесли, а про «партизанський» камінь забули. Цікаво, може він і капличку переживе?
Кобзареві
 |
Як видно з таблички, цей камінь заклали 22 травня 2001 року під час міжнародного шевченківського свята в однойменному парку. Проте пройшло вже 10 років, а пам’ятника все немає. Влада каже, скоро буде.
За цей час у місті відбувся конкурс, які виграли Олександр Довбенюк та Сергій Полуботько. Але через високу вартість монумента (близько 8 млн. грн.) він і досі залишається проектом. Потім свій варіант бронзового Шевченка містові подарували нащадки канадського скульптора Лео Мола. Щодо місця його встановлення навіть відбулись громадські слухання. Вирішили – біля Білого дому. Але потім міськвиконком передумав.
Отже, 22 травня, до 150-ї річниці перепоховання поета, канадського Кобзаря мають поставити у парку. Обіцяли.
* * *
Сьогодні влада і прогресивна громадськість міста носяться з ідеями спорудження нових пам’ятників у Франківську. Серед них фігурують: знак на місці першої української церкви, скульптурна група Руської Трійці та пам’ятник Лесі Українці. Може перед тим варто завершити розпочате?
У статті використано фото Володимира Водвуда
