Великдень цьогоріч ми змушені святкувати в умовах війни. А навіть ті, хто раніше байдуже ставилися до великодніх забав, відчувають потребу в товаристві.
Тож Репортер пропонує згадати, як це було 100 років тому.
Іван Труш, «Гагілки». 1921 рік
Ігри не для слабких
На Великдень осередком народних зібрань був майдан біля церкви. Саме там старі й малі збиралися для гаївок.
Гаївка – найбільш популярна назва у Галичині. Однак, відомі й інші варіанти: ягілка, гагілка, магілка та лаголойка. У Крехові, на Львівщині, гаївки називали галями, або ж казали «гратися в галі». Часто у селах й досі кличуть «грати в жука» – від назви популярної гаївки «Ходить жучок…».
Етнографи розрізняють дитячі, парубочі, дівочі, змішані та спільні великодні забави. Найменшим звичайно подобалося «цоканє» – стукання писанками. Вигравав той, хто розбивав яйце суперника. Особливо спритні навіть вдавалися до хитрощів і заливали свою крашанку воском, щоб та була міцнішою. Підлітки також змагалися у дзвонінні в церковні дзвони.
Щодо парубків, то однією з найпоширеніших ігор була «Дзвіниця», «Оборіг», або «Вежа». Вона вимагає гарної фізичної підготовки, адже юнаки стають на плечі один одному і немов би будують вежу, а потім обходять церкву. Це доволі небезпечна гра. Наприклад, понад 100 років тому в селі Мшанець Старосамбірського повіту її заборонили через загибель одного з учасників.
Великдень за кордоном. Як прикарпатці у чотирьох країнах паску святили
Часто чоловіки, які повернулися з армії, показували юнакам військові вправи. Так, у Хом’яківці (Тисменицький район Івано-Франківської області) парубки збиралися в групу з 16 людей і вчилися марширувати. Провідник вів їх на гурт дівчат. Ті розбігалися з вереском і жартами, немовби їх розігнало справжнє військо.
Більшість гаївок виконували дівчата. Хоча старші жінки також не залишалися осторонь. Вони навчали дітей гаївок і відігравали роль моральних цензорів, слідкуючи, щоб молодь поводилася пристойно. Якщо парубок образив дівчину, то його негайно виганяли з майдану.
До речі, під час великодніх забав можна було розгледіти свою майбутню половинку, а ще перевірити, як вона співає чи танцює. Чим не кастинг талантів? Не дарма усі, особливо дівчата на виданні, намагалися придбати на свято новий одяг. Були й такі, що позичали у подруг минулорічне вбрання. Хлопці в першу чергу дбали про гарні парубоцькі капелюхи.
А ще на Великдень у селах облаштовували гойдалки. За це відповідав старший парубок – голова молодіжної громади.
Олена Кульчицька, «Веснянки на Гуцульщині». 1930 рік
Для себе й туристів
У текстах пісень весняного пробудження природи часто згадуються кохання, сватання, перипетії подружнього життя. Найпоширеніша гаївка – «Вербовая дощечка». До популярних забав належать «Жук», «Хвіст», «Перепілонька, «Коструб», «Кумедія», «Огірочки».
У селі Чортовець на Городенківщині досі збереглася унікальна гаївка «Сербин». Під час її виконання в коло стає кілька сотень чоловіків – від найстарших до найменших. Гаївку розпочинає найповажніший господар з топірцем у руках. Зараз часто доводиться чути від старожилів, що коли в радянські часи гаївки забороняли, то на них сходилося набагато більше людей. В окремих селах великодні забави відтворюються тільки як шкільні виховні заходи. Натомість, Чортовець зумів не тільки зберегти цю гаївку, а й зробити її туристичним брендом і візитівкою свого села.
У гаївках часто відображається історичне минуле. Так, у одній співається про те, як «панщинонька тікала, в темнім лісі ночувала», у іншій – згадуються Січові стрільці. У селі Гостів Тлумацького району Івано-Франківської області навіть після приходу совітів біля церкви співали:
«Борітесь, брати-галичани, не час нам розпуки, не час!
Бо нам ще Великдень настане і сонце засяє для нас».
«Коли б котру не обляли…»
Які ж великодні забави без обливаного понеділка?
«У Великодний, волочівний або світлий понеділок, коло церкви на цвинтари є великий єрмарок на писанки. Гонір є тому, що дістав найбільше писанок. И мушіне одни одним дают писанки. По деяких селах обливаютци водов, або волочют одни одних у воду и за це гніва нима» – писав війт села Жаб’є (Верховини) Петро Шекерик-Доників.
Ярослав Пстрак, «Обливаний понеділок»
Як стверджував Іван Франко, у його рідному селі Нагуєвичі на Дрогобиччині у понеділок відзначали храмове свято, тому тут влаштовували «обливаний вівторок». Часом парубки, спіймавши дівчину, навіть кидали її в річку. А от заміжніх жінок й обливати не годилося. Дівчина ж що більше опиралася, то мокрішою йшла додому.
«Коли би котру дівчину оминули і не обляли у Великодній понеділок, то був би для неї великий встид. То було би ознакою, що ніхто з парубків нею не цікавиться, ніхто про неї не думає. Чим більше парубків її обляло, тим більша честь для такої дівчини», – наголошувала Софія Волчук з села Олієво-Королівка на Городенківщині.
В окремих селах Великодній вівторок називають «Жаливний». У цей день дівчата мають можливість «віддячити» хлопцям за обливання і пожалити їх кропивою. Тоді вони неодмінно ростимуть дужі й здорові.
На другий день свят парубки збирали серед дівчат писанки. Вважалося, що котра дівчина приготує найбільше гарних писанок, та заробить і любов хлопців, і повагу серед подруг. Натомість, відданиця, яка «відмовила би парубкові писанки, не могла мати найменших виглядів на те, що буде того літа танцювати. Бо ніякий хлопець не попросить її до танцю».
У Хом’яківці на третій день свят молодь обирала жартівника та перевдягала його на єврея. Він грав у «купівлю в дівчат телят і свиней», але в дуже екстравагантний спосіб. Юнак несподівано ловив дівчину і цілував її. Якщо сміливець гарно справлявся з обов’язками, то його обирали на наступний Великдень. І так – поки не ожениться. На цю роль брали лише холостяків, бо ж чиїй дружині сподобалися б такі жарти?!
І на завершення. Напередодні Великодніх свят галичани охоче несли частування бідним сусідам. Так само щедро обдаровували харчами убогих і жебраків під час великодніх забав. Пам’ятаймо про це і сьогодні.
Оксана Дрогобицька, історик, ПНУ
