Одного разу до моїх рук потрапили міліційні звіти по місту Станіславу за першу половину 1941 року. Серед дрібних крадіжок і п’яних бійок осторонь стояло жорстоке групове вбивство, що сталося 5 лютого.

Як казав класик, до історії можна увійти, а можна туди вляпатися. Цей чоловік саме так і зробив. Розбризкуючи кров тисяч мешканців нашого міста, він залишився в історії воєнного Станіслава страшною плямою. Єврейські матері лякали ним неслухняних дітей. Йдеться про шефа станіславського гестапо, гауптштурмфюрера СС Ганса Крігера.

Містом давно ходять чутки про розгалужену систему підземних ходів, яка веде ледь не до Галича. Коли біля краєзнавчого музею провалився асфальт, то спуститись у підземелля міг будь-хто.

Нині правила дорожнього руху – це складний документ із десятків пунктів і сотень підпунктів, які водії вивчають роками та щоразу відкривають для себе щось нове. А колись правила були значно простіші, проте не менш цікаві. Отож, як мали їздити перші автомобілісти сто років тому?

На вулиці Теодора Цьоклера, 9 сьогодні розташована Івано-Франківська торгово-промислова палата. Наступного року цей будинок відзначатиме віковий ювілей. Своєю побудовою він завдячує нафті.

Невід’ємними атрибутами будь-якої держави є герб, гімн і прапор. До міст вимоги простіші – досить герба. Хоч і наявність прапору теж схвалюється. У Франківська з цим повний порядок. Місто має цілих два герби (великий і малий) та власну хоругву. І ця атрибутика має вагоме історичне підґрунтя.

У 1970 році в Івано-Франківську знімали кіно про війну. Фільм називався «Відвага» та розповідав про радянських підпільників, які відчайдушно боролися із німцями. Для зйомок наше місто було обране через те, що залізничні шляхи тут не електрифіковані, а, за сценарієм, більшість сцен розгорталися навколо вокзалу.

Ця історія пов’язана з будинком № 37 на вулиці Шевченка. Його зводили наприкінці 1960-х років за індивідуальним проектом. Родзинкою споруди були дворівневі квартири – перші у Івано-Франківську. Ще до завершення будівництва дім уже вважали елітним житлом і майбутнім мешканцям страшенно заздрили.

Бувають птахи, які щоосені зриваються з насиджених місць і тимчасово емігрують до теплих країв. Бувають птахи-патріоти, які не зраджують Батьківщини та стійко мерзнуть усю зиму. А бувають птахи кам’яні, які є елементами архітектурного оздоблення старого Станиславова. Саме їм і присвячена ця стаття.

Коли читаєш спогади ветеранів про штурм Станіслава, то перед очима стають криваві атаки та контратаки, розриви снарядів, мінометний вогонь, стогін поранених і т. п. Здавалося б, життя у місті повинно завмерти, а все місцеве населення мало забитись у підвали та чекати, хто переможе.

Минулого тижня на вшанування пам’яті відомого барда в Івано-Франківську відбулася екскурсія його місцями. Організував цей захід керівник Карпатського медіа-центру «Відкритий простір» Тарас Лялик, який у 90-х був учасником своєрідної бардівської тусовки, що активно діяла в місті.

Від старих поштівок Станиславова виникає враження, що наше місто завжди було затишне, провінційне. Як сонні мухи, пленталися ним містяни. Лише зрідка порушить вуличний спокій цокіт копит коняки, яка тягне фіакр, або спаскудить повітря екзотичне авто. Проте цей спокій – оманливий.

У часи окупації німці твердо вирішили звільнити Станілав від євреїв. Вони загнали їх у гетто, після чого частину розстріляли, а решту вивезли у табір смерті Белжец. 23 лютого 1943 року Станіслав був офіційно проголошений «юденфрай» – вільним від євреїв. Але на практиці це було не зовсім так.

Сьогодні, як і сто років тому, пасаж Гартенбергів є окрасою Івано-Франківська. Він доволі популярний серед небідних мешканців і гостей. До речі, міг би бути ще популярнішим, якби його охорона відповідала європейськості інтер’єра, але зараз не про те…

У 1887 році скромний учитель місцевої гімназії Алоїз Шарловський написав книгу з історії Станиславова. Пройшло багато часу, але його творіння з цікавістю читають і тепер. Мало того, книга «Станиславів і Станиславівський повіт з погляду історичного та географічно-статистичного» вважається однією із кращих, якщо не найкращою, праць з минулого нашого міста. Натомість, доля її автора мало цікавила дослідників. А виявляється, цей краєзнавець не лише книжки писав.