Офіційно вважається, що останнім царем Російської імперії був Микола ІІ. Але це не зовсім так. Адже 2 березня 1917 року він зрікся престолу на користь свого молодшого брата Михайла. Натомість, той уже назавтра відмовився від влади та визнав Тимчасовий уряд. Таким чином Михайло Олександ­рович був останнім номінальним володарем Росії з династії Романових.

У кіно час прискорюють легко. Наприклад, ставлять камеру навпроти квіткового горщика, і потім глядач може бачити, як за лічені хвилини пробивається зелений побіг, виростають листки, розпускається бутон і т.д. Цей принцип можна застосувати і до історії міста. Тож поставимо віртуальну камеру на центральному перехресті Станиславова та прослідкуємо його еволюцію.

Одного разу до моїх рук потрапили міліційні звіти по місту Станіславу за першу половину 1941 року. Серед дрібних крадіжок і п’яних бійок осторонь стояло жорстоке групове вбивство, що сталося 5 лютого.

Містом давно ходять чутки про розгалужену систему підземних ходів, яка веде ледь не до Галича. Коли біля краєзнавчого музею провалився асфальт, то спуститись у підземелля міг будь-хто.

Як казав класик, до історії можна увійти, а можна туди вляпатися. Цей чоловік саме так і зробив. Розбризкуючи кров тисяч мешканців нашого міста, він залишився в історії воєнного Станіслава страшною плямою. Єврейські матері лякали ним неслухняних дітей. Йдеться про шефа станіславського гестапо, гауптштурмфюрера СС Ганса Крігера.

На вулиці Теодора Цьоклера, 9 сьогодні розташована Івано-Франківська торгово-промислова палата. Наступного року цей будинок відзначатиме віковий ювілей. Своєю побудовою він завдячує нафті.

Нині правила дорожнього руху – це складний документ із десятків пунктів і сотень підпунктів, які водії вивчають роками та щоразу відкривають для себе щось нове. А колись правила були значно простіші, проте не менш цікаві. Отож, як мали їздити перші автомобілісти сто років тому?

У 1970 році в Івано-Франківську знімали кіно про війну. Фільм називався «Відвага» та розповідав про радянських підпільників, які відчайдушно боролися із німцями. Для зйомок наше місто було обране через те, що залізничні шляхи тут не електрифіковані, а, за сценарієм, більшість сцен розгорталися навколо вокзалу.

Невід’ємними атрибутами будь-якої держави є герб, гімн і прапор. До міст вимоги простіші – досить герба. Хоч і наявність прапору теж схвалюється. У Франківська з цим повний порядок. Місто має цілих два герби (великий і малий) та власну хоругву. І ця атрибутика має вагоме історичне підґрунтя.

Ця історія пов’язана з будинком № 37 на вулиці Шевченка. Його зводили наприкінці 1960-х років за індивідуальним проектом. Родзинкою споруди були дворівневі квартири – перші у Івано-Франківську. Ще до завершення будівництва дім уже вважали елітним житлом і майбутнім мешканцям страшенно заздрили.

Минулого тижня на вшанування пам’яті відомого барда в Івано-Франківську відбулася екскурсія його місцями. Організував цей захід керівник Карпатського медіа-центру «Відкритий простір» Тарас Лялик, який у 90-х був учасником своєрідної бардівської тусовки, що активно діяла в місті.

Бувають птахи, які щоосені зриваються з насиджених місць і тимчасово емігрують до теплих країв. Бувають птахи-патріоти, які не зраджують Батьківщини та стійко мерзнуть усю зиму. А бувають птахи кам’яні, які є елементами архітектурного оздоблення старого Станиславова. Саме їм і присвячена ця стаття.

Коли читаєш спогади ветеранів про штурм Станіслава, то перед очима стають криваві атаки та контратаки, розриви снарядів, мінометний вогонь, стогін поранених і т. п. Здавалося б, життя у місті повинно завмерти, а все місцеве населення мало забитись у підвали та чекати, хто переможе.

Від старих поштівок Станиславова виникає враження, що наше місто завжди було затишне, провінційне. Як сонні мухи, пленталися ним містяни. Лише зрідка порушить вуличний спокій цокіт копит коняки, яка тягне фіакр, або спаскудить повітря екзотичне авто. Проте цей спокій – оманливий.

У часи окупації німці твердо вирішили звільнити Станілав від євреїв. Вони загнали їх у гетто, після чого частину розстріляли, а решту вивезли у табір смерті Белжец. 23 лютого 1943 року Станіслав був офіційно проголошений «юденфрай» – вільним від євреїв. Але на практиці це було не зовсім так.