Мені пощастило, що частину свого життя я провів недалеко від спеціального медичного закладу. Його називали по-різному: дім вар’ятів, психдиспансер, ще була якась офіційна назва. Але суттю його було те, що там перебували невиліковні психічнохворі жінки, божевільні. Вони були поруч, і я багато всякого бачив з їхнього життя.
Ідеальний читач для мене ‒ той, хто не сподівається на розвагу. Тобто до читання не ставиться як до шоу-бізнесу.
Вважається, що молоді люди, народжені вже в незалежній Україні, які вже тепер мало що знають про життя в СРСР, є нашим природним видужанням. Що ще трохи, і всіх тих, що ностальгує за радянським, буде зовсім мало. І ми станемо декомунізованими. Але така стратегія хибна
“Якщо сьогодні ти береш силу від цього об’єкта (дерева, стіни та ін.) чи місця, то будь готовим до того, що завтра цей об’єкт чи місце потребуватиме твоєї сили”, – сказав Тарас Прохасько.
Час від часу мене запрошують розповісти щось про писання для тих, хто не тільки наважився щось писати, а захотів цього хоч трохи повчитися. Для цих семінарів я вигадав кілька практичних вправ, які не мають нічого спільного з технікою писання, натомість мали би дещо пояснити авторові у самому собі як особі, яка розповідає історії
Якось ми з приятелем розмовляли і розмірковували, розмірковуючи розмовляли (тобто, філософствували, бо одним із найточніших визначень філософії є власне це – усвідомлення вголос) про градацію такої риторичної фігури як «не можна не згадати»
Правдоподібно, Коцаба збочинив, тобто помилився. Помилився, як може помилитися кожен, хто подає свої суб’єктивні враження не як власні враження, а реальну картину світу. Можливо, почавши боротьбу з гидотною системою і помилившись, він занадто вперся, не визнавши, що помилився.
Наскільки обрана свого часу ідентичність заводить у залежність, настільки їх виявлення і прийняття – і ідентичності, і залежності – прояснює, що відбувається
З травня, о 19.00 у книгарні “Під Лиликом” відбудеться презентація книги Богдана Логвиненка “Saint Porno”. Це розповідь порноакторки українського походження, яка відкриває секрети “іншого кіно” та свій шлях до нього.
Різдво ніколи не викликає стільки тривоги як Страсний тиждень і Воскресіння. А все тому, що навертає на роздуми не так про безсмертну і незрозумілу душу, як про її єдиний і тимчасовий дім, про смертне тіло.