Весняний Франківськ останнього дня квітня 1986 року виглядав справді незайманим – жодної евакуації, всі рідні, ніяких пошкоджень, паради, неймовірно інтенсивне сонце, вітер, який несе весняні порохи і хмари, що обертаються теплими дощами…
Мені страшенно пощастило, що впродовж кількох років я щодня мав дві години на то, аби ходити Львовом. І що тепер маю у цьому місті так багато місць, невідривних від порозставлених у всіх місцях подій і споминів
На жаль, я не є фахівцем в історії, тому не можу говорити про неї компетентно. Натомість дуже добре знаюся на забуванні. Забування – це то, чому я віддав більшість свого життя
Проект журналістки Тетяни Терен «RECвізити. Антологія письменницьких голосів» в Івано-Франківську презентували авторка, модератор Галина Петросаняк, та герої книжки – Тарас Прохасько і Юрій Іздрик.
Хотів побачити, як виглядає країна, через яку проїжджав тридцять п’ять років тому. А натомість закохався. Як старий, якому очистився доступ до його ж підліткових відчуттів. І це дуже непрофесійно. Бо привезена інформація стає мало вжитковою через речі, які не надаються до аналізу.
Навіть деякі його найближчі містові приятелі – через те, що парадигма впливає на слух – думали, що його треба називати Шайтаном. Хоча його справжнє поганяло Шантан
Поліцаї знають, що тут відбувається регулярний злочин. Вони не залякані цими злочинцями і не отримують від них ніяких грошей за толерантність
Розумію Віктора Єрофєєва, коли він каже, що його Росія вміщається в його голові і його ж книжковій шафі
Тепер у моєму провінційному місті скандал. Факельні походи, лекції, пікети, арешти. Тринадцятирічна дівчинка жила з арабськими студентами
У цього гріха, який у єрархії гріхів стоїть на одному рівні з такими популярними і любленими гріхами як навмисне вбивство, кривдження вдів і сиріт, затримання заробітної плати, є все ж дуже багато причин для того, щоби стати принциповим