Серед етнографічних регіонів Прикарпаття Бойківщину часто оминають. Хоч на Долинщині теж є мальовничі карпатські ліси, цікаві традиції й смачна кухня, вони чомусь менш популярні, ніж гуцульські. Все ж відсутність навали туристів є навіть перевагою – можна насолоджуватися більш незайманою природою, ніж в інших регіонах Карпат.
Одразу за Долиною краєвиди міняються на гірські, а місцеві ліси особливо красиві у жовтні. Тут можна проїхатися знаменитим Карпатським трамвайчиком до річки та водоспадів, побачити, як варять овечі сири, погуляти старими вуличками Болехова й побути наодинці з собою на болоті Ширковець. Буде цікаво і дорослим, і дітям, пише Репортер.
Поїздом до водоспадів
Напевно найвідоміша локація на Долинщині – Карпатський трамвайчик. Щоденно гірська вузькоколійка везе туристів з Вигоди, уздовж річки Мізунька, до безлюдних краєвидів.
Місцева вузькоколійка була збудована за часів активного розвитку промисловості в Австро-Угорській імперії. За століття лісозаготівельний бізнес занепадає, а у дев’яностих колії починають остаточно руйнуватися. Але на початку нового тисячоліття її відновила деревообробна компанія «Уніплит», і згодом вузькоколійка стала чи не головною туристичною родзинкою регіону.
Невеликий поїзд розпочинає свій маршрут практично з центру Вигоди, неподалік – красивий берег річки Свіча. На набережній облаштували дерев’яні скульптури тварин, гойдалку та інші інсталяції, щоб дітям не було нудно. Довжина колії – 78 км, але туристів везуть лише по перших 15. Кінцева зупинка – Мізунські водоспади.
Ще одне місце на Долинщині, яке точно сподобається малим відвідувачам, – Центр спадщини Вигодської вузькоколійки, розташований неподалік.
Це своєрідний музей, де можна дізнатися про тварин і рослин краю. Вся експозиція інтерактивна: можна натискати кнопки, лізти по драбині, водити по екранах.
Читайте: Як відчути себе лисичкою. На Долинщині відкрили унікальний інтерактивний музей
Зараз інтерактивні музеї вже не така дивина, але коли ми тільки відкрилися у 2016 році, це ще була новація, – розповідає директор Центру Сергій Андрусяк. – Діти приїжджають і кажуть, що ми – найкращий музей у світі, бо тут все можна чіпати. Туристи щороку питають, що у нас нового. Тож ми намагаємось постійно доповнювати експозицію.
Центр спадщини вигодської вузькоколійки створили у рамках грантового проєкту в 2016 році. Однією з ідей ще було врятувати будівлю, в якій зараз розташований музей. Вона – найстаріша у Вигоді, збудована ще у 1855 році й занепадала перед початком проєкту.
Читайте: Галич зберігає таємниці. Як з користю провести вікенд та набратися вражень (ФОТО)
У Центрі часто з’являються нові виставки. У 2021 році реалізували проєкт «Бокораш», за підтримки Українського культурного фонду та Державного агентства розвитку туризму України. Завдяки виставці відвідувачі можуть познайомитися з історією та традиціями деревообробки. Зараз закінчують нову виставку – «Історична подорож Вигодською вузькоколійкою».
Читайте: У Вигоді відкрили інтерактивну експозицію про лісосплав XVII століття (ФОТО)
А ще – створили Лісову школу. Це окремий мультимедійний клас, спеціально розроблені зошити та обладнання. Тут діти з усієї області можуть вивчати природознавство, а також ходити в походи по місцевості.
У Центрі Вигодської вузькоколійки можуть порадити туристам, де зупинитися й що побачити в регіоні. Також тут можна придбати сувеніри.
Цікавинки природи на болоті Ширковець
Одне із не дуже відомих місць серед широкого загалу – гідрологічна пам’ятка природи, болото Ширковець. Природоохоронною територією ця місцевість стала ще у 1975 році. Розташоване болото майже за 7 км від Вигоди, між селами Старий і Новий Мізунь.
Площа заповідної території – 12 га. Як розповідає лісничий Мізунського лісництва, до якого і належить болото Ширковець, Віталій Шведів, тут можна побачити багато рідкісних рослин і тварин, наприклад, журавлину дрібноплоду і росичку круглолисту комахоїдну.
Також тут можна поспостерігати за такими птахами як дрізд, повзик, жайворонок, сова, дятел, горихвістка, щиглик. А ще – червонокнижною чорною чаплею. Територія болота покрита мохами й кущами з лісовими ягодами. Болото живлять дощові води, завдяки яким воно не пересихає. До речі, горбисто-мочажний комплекс Ширковця є рідкісним для України. Боліт такого типу в Карпатах більше немає.
Ходити по землі тут не обов’язково: у 2022 році тут спорудили екостежки у рамках транскордонного європейського проєкту. За межі екостежки взагалі не рекомендується виходити, бо навколо – трясовина. Сама доріжка веде вглибину по узліссі, десь на 800 м завдовжки. По дорозі є три оглядові вежі, піднявшись на які, можна побачити болото згори.
Вхід на територію безкоштовний і необмежений часом доби чи порою року. Туристів лише просять не смітити і не руйнувати інфраструктуру. За цим слідкують єгері від Мізунського лісництва.
Наша робота як лісників – охорона і захист лісу. У першу чергу – від незаконних рубок, – каже Віталій Шведів. – Наш лісфонд Мізунського лісництва розташований попри населені пункти, тож ми маємо контролювати, щоб хтось не зайшов і не заподіяв шкоди. Бо інакше відповідальність несемо ми.
Овечі сири у «Дубовому Куті»
Якщо поїхати далі, 6 км від села Новий Мізунь ґрунтовими дорогами, потрапите на ферму «Дубовий кут». Тут власники Оксана та Василь Лучківи роблять овечий сир і пригощають туристів. Виготовляють різні види сиру: будз, вурду, бринзу, копчений і маринований, а також тверді види – манчего, пекоріно й фірмовий мізунський. Їх можна придбати на фермі.
Читайте: М’ясо без запаху, сир без лактози. На Долинщині є овеча ферма, де пригощають по-бойківськи
Крім сиру, у «Дубовому куті» роблять ягідні соуси з ожини та малини для дегустацій, пригощають медом з власної пасіки. Гості ферми можуть замовити собі бенкет: страви з баранини, які готують на мангалі, сирні нарізки тощо.
У «Дубовому куті» можна зупинитися на кілька днів й відпочити серед природи. Є великий котедж, а є – маленькі дерев’яні будиночки: всередині – лише два ліжка, накриті ліжником і виправленою овечою шкіркою.
Також на території ферми працює музей. Його облаштували у столітній хаті, яка колись належала дідусеві Василя Лучківа. Всередині – автентичний інтер’єр бойківської хати початку минулого століття: креденець, ліжка з вишитими подушками, прялки, американські хустки, образи. Тематика музею – бойківська культура, яка часто є обділеною увагою. Зокрема через те, що, за словами Оксани Лучків, бойки завжди були потайними людьми й не спішили ділитися своїми звичаями з чужими.
Крім пригощень та відпочинку, гості «Дубового кута» можуть порибалити у ставку на території обійстя. А ще тут не дуже добре ловить зв’язок, що додатково допомагає відпочити від усіх проблем посеред карпатської природи.
Болехів – місцями Франка і Кобринської
Серед містечок Долинщини, напевно, найбільше відвідин заслуговує Болехів. Розташоване за 16 км від Долини місто має давню історію. Перша згадка про Болехів датується 1371 роком, а Магдебурзьке право місто отримало у 1603 році. До світових воєн і радянської окупації це було затишне галицьке містечко з маленькими кам’яницями, де проводили час відомі діячі того часу.
Раніше активну більшість займали євреї, які займалися розбудовою міста. Їхні кам’яниці розміщені на центральній вулиці міста, де є міст через річку Сукіль, – розповідає краєзнавиця, письменниця та фотографка Тетяна Нємцева, яка родом з Болехова. – Вони були побудовані дуже грамотно, з урахування пір року: взимку утримували тепло, влітку зберігали прохолоду. Вони архітектурно привабливі й зберігають елементи ліпнини.
Центральна будівля у Болехові – невелика ратуша, пофарбована у яскраві й пастельні кольори. На головній вежі – годинник з чотирма циферблатами, по одному на кожній з чотирьох сторін. Теперішня ратуша споруджена у 1863 році, як виглядала її попередниця – невідомо. Зараз у будівлі розміщується міська рада.
Поблизу ратуші є храм ПЦУ жінок-мироносиць, йому наданий статус собору. Його будівництвом займався Іван Озаркевич, – розповідає Тетяна Нємцева. – Його дочка Наталія Кобринська після втрати свого чоловіка приїхала до Болехова. Навпроти храму був будинок, який Кобринська використовувала для зустрічей з відомими людьми, наприклад з Ольгою Кобилянською, Іваном Франком. Вона займалася розвитком міста, сиротинцями. Писала на той час революційні оповідання, де говорила про рівноправ’я та освіту для жінок.
Іван Франко був постійним відвідувачем містечка на Долинщині.
Як розповідає Тетяна Нємцева, тут якийсь час мешкала його дружина Ольга Хорунжинська, яка шукала більш спокійного місця. Сам Франко будні проводив у Львові, а на вихідні приїжджав у Болехів, де вони з дружиною багато гуляли, рибалили. Каменяр тепло згадував місто у своїх автобіографічних творах.
Недавно у Болехові влаштували туристичний маршрут «Шляхами Наталії Кобринської». Маршрут складається з шести локацій, кожна з яких облаштована туристичними стендами двома мовами – українською та англійською. Також є вебсайт туристичного маршруту.
У Болехові є немало визначних місць сакральної архітектури. Собор святих жінок мироносиць був збудований на початку минулого століття на місці дерев’яної церкви. На сірому фасаді – три кольорові ікони-фрески. Всередині – красиві розписи, ікони та старовинний іконостас.
Або ж – дерев’яна церква святої Анни, розташована ближче до в’їзду в місто. Колись тут був монастир, де переписували церковні книги. Новий храм збудований у 1870 році, цим роком датуються і розписи на стінах. У церкві зберігаються три давні запрестольні ікони: Святого Василія Великого, Святого Миколая, Успіння Святої Анни та привілейована грамота від 1924 року, подарована церкві Митрополитом Андреєм Шептицьким.
Читайте: Місцями Довбуша і сонця. Що цікавого побачити в різнобарвному Космачі (ФОТО, ВІДЕО)
Що ще побачити на Долинщині:
- Василіянський монастир на Ясній горі (Гошівський монастир) – відомий сакральний об’єкт заходу України, де зберігається Гошівська чудотворна ікона Божої матері;
- Скелі Довбуша у Бубнищі – кам’яний лабіринт посеред букового лісу, за переказами названий на честь брата Олекси Довбуша;
- Вишківський перевал – один з карпатських перевалів у гірському селі Вишків, звідки відкривається чудовий краєвид.
Авторка: Ольга Романська
Фото: Тетяна Нємцева
Comments are closed.