На початку травня у Франківську, на стадіоні «Рух», відкрилося реабілітаційне відділення комунального закладу «Дім воїна». Ініціаторами його створення стали самі колишні військові. Тут можна займатися на тренажерах, пройти курс у реабілітолога, розібратися з документами і навіть скинути напругу під час паркової гри в петанк чи тренувань у лицарських обладунках.
Як працює це місце і хто його наповнює – бачив «Репортер».
Злість – на мечі, втому – на тренажери
Ми тут одразу все робили під безбар’єрність – душові кабінки, пандуси, умивальники з перилами, туалет теж пристосований. Хлопці на кріслах колісних можуть спокійно приїхати, – розказує Василь Голіней, керівник нового реабілітаційного відділення. Він бадьоро веде щойно відремонтованими коридорами, показуючи чи не кожен куток.
Перша зупинка – невеликий тренажерний зал, укомплектований новим обладнанням.
Це силовий тренажер на ногу –- якраз, хто має поранення на нозі, тут є різні навантаження, що можна робити всякі розтяжки, – каже Голіней. – Оце гриф, то вже для тих хлопців, що більше займаються. Потім аербайк, гребля. А тут у кутку у нас ще троси лежать, це такі, що ними б’ють об підлогу, їх ще треба закріпити.
Каже, що в майбутньому хоче залишити тут суто силові тренажери, а кардіо перетягнути в окремий кабінет.
Все обладнання придбали за грантові кошти, пояснює Василь Голіней. На грант подавалася ГО «Нові крила», її керівник Ігор Дільний вже понад 10 років займається фізичною реабілітацією ветеранів. Тут він теж працює як реабілітолог.
У наступний невеликій кімнаті – масажний стіл, це якраз і є робоче місце реабілітолога. А у кутку звалене спорядження.
О, а це для бугурту – лицарських боїв, – захоплено розказує Голіней, підіймаючи шолом. – Колись у лицарів обладунки були залізні, а ми виграли грант і взяли шість комплектів сучасного м’якого захисту. Зараз літо, гарна погода: вдягнувся, взяв меча і на вулиці відриваєшся. Хто хоче виплеснути агресію – це ідеально. Я хочу через тиждень-два влаштувати перші бої, аби хлопці побилися трохи. Реабілітація – це ж не тільки фізіотерапевт чи масаж, інколи треба просто зігнати злість.
Для тих, хто віддає перевагу менш екстремальному дозвіллю, тут організовують гру в петанк.
Читайте: «Любити так, щоб все віддати». Надія Богович з Прикарпаття воює вже 11 років
Це командна, азартна гра, яка розвиває моторику, зближує людей, але не вимагає надмірних зусиль чи спеціальної підготовки», – розповідає Василь Голіней.
Ми хочемо зробити тут осередок, куди будуть приходити ветерани і військові. І будуть почуватися як вдома, знати, що їм усе розкажуть, допоможуть. І не тільки вони, це місце і для сімей загиблих, і для родин військових. Тут можна займатися спортом, можна прийти до реабілітолога, до людини з супроводу ветеранів чи соціального фахівця.
Спорт – як новий крок
Василь Голіней – сам ветеран, на службі був з 2014 року. Мав три поранення – у 2014, 2015, а третє – вже під повномасштабного вторгнення у 2023.
Каже, давно зрозумів, наскільки ефективною є реабілітація через спорт. Сам ще у 2016 та 2018 роках брав участь в «Іграх нескорених». А вагомим поштовхом для нього став приклад товариша – Юрія Гапончука, коли той поїхав на змагання в Канаду.
Це був ще більший поштовх витягувати хлопців у спорт, – розповідає Голіней. – Я побачив, що багато хлопців після поранення не знають, куди себе подіти, що робити далі. Вони думають, якщо втратили здоров’я, то вже нікому не потрібні. А в спорті вони якраз показують, якими є насправді. І спілкування – дуже важливим є спілкування. Щоб люди не закривалися, говорили між собою, мали куди прийти.
Тож свого часу вони заснували ГО «Полюби долю», яка якраз і ставила собі за мету реабілітацію та соціалізацію через спорт ветеранів і поранених військових. Тоді ж стало питання про пошук приміщення. Спершу розглядали Муніципальний центр на Набережній, але там все було заняте.
Потім кажу – є ще варіант, поїдемо, глянемо на стадіон, – згадує Василь Голіней. – Подивилися, що тут є ці приміщення, спитали в міста, чи можна тут робити, кажуть – можна. І почалася робота.
Щоб простір працював постійно, вирішили зробити його структурним підрозділом комунального закладу «Дім воїна».
Читайте: Реабілітація через природу. У Франківській ОКЛ військові малюють сакури, щоб відновитися емоційно
Важливо, аби тут постійно зранку до вечора працювали люди і в будь-який час ветерани могли прийти, – пояснює він. – Бо на громадських засадах можна попрацювати місяць-два, а потім воно буде відкриватися раз чи два на тиждень.
Сьогодні тут працює команда з п’яти людей: два соцпрацівники, фахівець із супроводу ветеранів, адміністратор, реабілітолог і сам Василь Голіней як керівник. Майже всі вони ветерани або члени родин військових.
Наприклад, Олена, фахівець з соціальної роботи, дружина військового, вони переїхали до Франківська з Запоріжжя. Там теж працювала у сфері соцдопомоги, займалася дітьми, які виїжджали з окупованого Мелітополя.
Каже, може, воно й трохи грубе порівняння, але у ветеранів, як і у дітей, дуже загострене відчуття справедливості, вони моментально відчувають фальш, тому головне в роботі з ними – щирість.
І вони точно відчувають, коли людині не все одно, – говорить Олена. – От на днях приходив хлопець, суто запитати за тренажерні зали, але його тут взяли в оборот – куди можна піти, до кого звернутися, які виплати можна отримати. Тобто людина прийшла з одним запитом, а вийшла з купою корисної інформації.
Комплексний підхід і плани
Івано-Франківська міська рада виділила нам частину приміщення на стадіоні «Рух». Відомо, що стадіон у нас не новий, приміщення довший час не використовувалося взагалі, – розповідає директор «Дому воїна» Микола Крошний. – І відповідно воно потребувало капремонту. Минулого року ми його розпочали, успішно завершили і буквально нещодавно відкрилися.
Самі ремонтні роботи профінансувала міська влада, а обладнання, як уже говорилося, купили за грантові кошти.
Як розповідає Крошний, це відділення – перше у структурі «Дому воїна», яке займається і фізичною реабілітацією ветеранів та військових.
Тут у нас, на Січових Стрільців, в плані реабілітації – надаємо психологічну допомогу, а виїзні ретрити, які організовуємо, то переважно одноденні поїздки, куди веземо хлопців, щоб вони відпочили і змінили атмосферу, – пояснює Микола Крошний. – Але ми розуміємо, що багато ветеранів, навіть якщо вони пройшли курс реабілітації чи лікування, все одно мають проблеми зі здоров’ям. Навіть суджу по собі – я вже довший час не перебуваю в лавах ЗСУ, але спина мені відгукується щоранку.
Сюди можуть звертатися не тільки ветерани чи військові, але й сім’ї військових, сім’ї загиблих чи зниклих безвісти.
До нас можна потрапити будь-яким зручним способом, – каже Крошний. – Можна просто прийти, записатися, проконсультуватися. Або зв’язатися з нами через Instagram, Facebook, Telegram, у WhatsApp є група, або ж зателефонувати за нашим робочим номером – 067 303 9323.
Заступник міського голови та начальник управління з супроводу ветеранів Юрій Гапончук зазначає, що проєкт, звісно, планують розширювати.
Перш за все, варто сказати, що безпосередньо медичною, фізичною реабілітацією займаються лікувальні заклади. Разом з тим у Франківську є громадські організації, які також працюють у напрямку фізичної реабілітації. Це ті ж «Нові крила», «Полюби долю», «Ветераницивільні Петрос», –розповідає він. – Зараз на стадіоні «Рух» ми маємо перше комунальне реабілітаційне відділення.
За словами Гапончука, у планах – додавати до програми фізичного відновлення різні ретрити й заходи для родин ветеранів, оскільки родичі проводять із ними найбільше часу вдома і також потребують підтримки.
Читайте: «Все впало, танк виїхав»: як на Прикарпатті Save Ukraine Now вибудував системний тил для бригад
Щодо глобальнішого, то у місті давно йдеться про відкриття реабілітаційного центру при міській клінічній лікарні, його облаштовують на Софіївці.
Там надаватимуть послуги з фізичної, психологічної та іншої реабілітації. Зараз там ведуться ремонтні роботи та облаштування внутрішнього приміщення, – підсумовує Юрій Гапончук.
Авторка: Женя Ступ’як
