Коли у 2022 році в Івано-Франківську активно формувалися підрозділи, запити від військових звучали майже однаково. Потрібно було все – від бронежилетів і аптечок до матеріалів для облаштування позицій. Сьогодні менеджерка координаційного центру Save Ukraine Now (SUN) Ярина Мельник каже: робота стала рутинною. А масштаби й складність – лише зросли.
«Запити надходять постійно. Потрібні різні засоби зв’язку, дрони. З приходом холодів – генератори та Starlink. Але трапляються й нестандартні звернення», – розповідає Репортеру Ярина Мельник.
Від хаосу до структури
SUN співпрацює з підрозділами, що формувалися або дислокуються на Прикарпатті. Ярина Мельник каже, системна робота з кожним підрозділом є ефективнішою і дає свої результати в довшій перспективі.
Очевидно, що в підрозділах, які вважаються місцевими, як от 10 гірсько-штурмова бригада, служать ті, кого мобілізували з різних областей. Але ми бачили ефективність у територіальному принципі, – пояснює Ярина Мельник. – Наприклад, якщо в певний підрозділ ми купуємо засоби РЕБ одного виду, то вже знаємо, що ще можна докуповувати.
Завдяки співпраці, що триває роками, центр знає в кожному підрозділі не просто командирів, а й окремі служби. Команда пошуку центру Save Ukraine Now працює без вихідних та бюрократії. І це дуже відгукується підрозділам.
Щоденну роботу бухгалтера й логіста центру закривають донатами бізнес-партнерів, які переказують кошти саме на адмінчастину. Решта команди центру – волонтери, які працюють без грошей і політичних амбіцій. Це представники громадського сектору та бізнесів Івано-Франківська, які на початку вторгнення опинилися в місті.
Тоді був хаос – було багато добровольців, починали формуватись підрозділи, була велика потреба в забезпеченні. Запити не були конкретно сформульовані. Ми розуміли, що з нашим досвідом менеджменту, фандрейзингу, з підтримкою бізнесу ми зможемо підсилити логістичні спроможності військових, – згадує Ярина Мельник.
На Прикарпатті дислокуються 10 гірсько-штурмова та авіаційна бригади, формувалася бригада територіальної оборони області, окремі стрілецькі батальйони. Це тисячі людей і відповідні обсяги потреб.
На початках запити були масштабними, – говорить Ярина Мельник. – Якщо треба було шукати аптечки, то – тисячами.
Перші місяці центр працював у закритому режимі – безпекова ситуація була незрозумілою. Водночас команді центру здавалося, що аналогічні ініціативи виникатимуть у кожній області.
Звичайно, волонтери є багато де. Але з того, що ми бачимо зараз, такий комплексний підхід на такий тривалий період саме з місцевими підрозділами є лише в нас, – говорить Ярина.
Один день дає сталість
Як розповідає Ярина Мельник, перші місяці грошові надходження були хаотичними. Багато донатів надходили з-за закордону. Але вже у травні 2022 року партнерам та бізнесам ставало щоразу важче донатити з операційних коштів. А разом із тим було складніше реагувати на запити, які аж ніяк не зменшувались.
Один з наших партнерів – «Прикарпаттяобленерго» – розповів про власну практику скидатися одноденним заробітком, якщо виникала непередбачувана потреба. Коли вони це сказали, в мене аж мурашки пробігли, – згадує Мельник.
Програма «Один день на місяць працюємо для ЗСУ» стала ключем до системності. І вже у 2022 році дозволила прогнозувати закупівлі.
Партнери центру – бізнеси, установи, колективи – спрямовують одноденний заробіток на підтримку військових. У середньому це близько 100 тисяч доларів щомісяця.
Тоді товари швидко зникали з ринку, потрібно було купувати вже. Люди писали заяви на скерування одноденного заробітку, і ми розуміли, який об’єм коштів і коли прийде. Були випадки, коли під нас організовували виробництво, бо були впевнені, що ту кількість товару ми зможемо викупити, – розповідає Ярина Мельник.
Регулярні надходження дали змогу організовувати й великі цільові збори – не зменшуючи щомісячного забезпечення. Центр мав ресурс запускати додаткові ініціативи – благодійні аукціони, тематичні збори на потреби тої чи іншої бригади.
Наприклад, для 102 бригади ТрО, окрім поточних закупівель, вдалося закрити запит на комплекс БПЛА Shark. «Родичі й самі військові підключились до промоції. Збір пішов настільки добре, що ми купили одразу два борти і пускову установку», – каже Ярина Мельник.
Від пилорами до гранатометів
У перші роки купували буквально все: від повністю укомплектованих аптечок до матеріалів для облаштування позицій. Частину – за кордоном, бо в Україні знайти було неможливо. Були запити на спеціальне взуття для саперів, на пилораму для облаштування позицій, навіть на понтонну переправу – під час звільнення Херсонщини.
Ярина Мельник розповідає про прохання від одного з підрозділів на закупівлю великого тактичного взуття – до 50-го розміру і більше. Коли центр подав запит до служби забезпечення тієї бригади, то виявилось, що потреба є значно більшою. І замість шукати окремі пари, команда організувала виробництво: підошви лили у Полтаві, шили в Одесі – і так закрили потребу всієї бригади.
Саме тому координаційний центр SUN працює за моделлю, де запит завжди підтверджує командир. Бо саме комбриг, його заступники і служби знають, яке забезпечення звідки прийде – від держави чи інших волонтерських організацій: крупних чи дрібніших.
Командири знають, що є дійсно терміновим і що більше не буде кому закрити. Таким чином можна працювати у підсилення тих можливостей, які є у військових, – пояснює Ярина Мельник.
Юристи центру розробили модель тристороннього договору, яка дозволила купувати специфічне мілітарне обладнання – без прямого контакту з виробником.
Так, після публікації про закупівлю перших 10 гранатометів телефон буквально розривався.
Не пройшло і 10 хвилин, як телефонують інші підрозділи: «Ого, ви таке можете? Можна нам 10? Можна 30?» У сумі вийшло 100, – розповідає Ярина.
Такого команда не очікувала. Кошти на цей запит зібрали на благодійному аукціоні.
Перший аукціон організували наприкінці 2022 року. Серед лотів – речі з підписами тодішнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного та керівника ГУР Кирила Буданова.
Коли Валерій Залужний дізнався про роботу центру, то сказав, що готовий надати підтримку або мерч для розіграшу. Ми були дуже нескромними – придумали символічний вимпел із шевронами всіх підрозділів Прикарпаття, яких забезпечував центр. Зробили таких понад сотню. І знаємо, що Валерій Залужний реально багато днів ходив на наради з тими вимпелами і час від часу підписував їх, – каже Мельник.
А на один з аукціонів центр SUN зміг отримати унікальний підпис генерала Сирського, який практично не реагує на прохання ініціатив. Усе – завдяки рекомендаціям самих військових, з якими співпрацює центр.
РЕБ стає «окремим бійцем»
За словами Ярини Мельник, сьогодні запит від бригад змінився кардинально. Переважають складні технічні рішення – мультичастотні РЕБи, дрони, наземні роботокомплекси. Центр неодноразово робив кастомізоване обладнання, яке дуже добре зарекомендувало себе на полі бою.
Також постійно актуальним є зв’язок. Водночас автомобілі ніколи не лідирували в запиті до центру. Ярина припускає, що це – через ефективну роботу інших волонтерських спільнот.
Один із наймасштабніших проєктів центру SUN – бригадний РЕБ-комплекс вартістю 5,4 млн грн.
Це величезна конструкція, яка обслуговує цілу бригаду. І, не зменшуючи щомісячного забезпечення, ми змогли організувати окремий великий збір на цей комплекс, – говорить Ярина Мельник. – Бійці показали дуже ефективну роботу з допомогою того комплексу. І потім держава змогла розвивати цілу екосистему довкола нього, бо бригада вже мала інфраструктуру і фахівців для роботи з таким обладнанням.
Для 10 гірсько-штурмової розробляли мультичастотні РЕБи, компоненти до яких купували за кордоном, – понад 50 позицій на один пристрій. На фронті вони буквально ставали окремим бійцем.
У 10 гірсько-штурмової бригади є просто неймовірні фахівці з інженерним мисленням. З того, що вони бачили на полі бою, витягували рішення, які ми вже реалізовували тут, – розповідає Ярина Мельник. – Була ситуація, коли танк одного з підрозділів не міг виїхати, бо на нього чатували дрони. Наші фахівці уточнили частоти і створили комплекс. Я не можу передати відчуття, коли від танкістів координатору прийшло повідомлення: «Все впало, все впало! Він виїхав!». Вони включили комплекс – і всі дрони попадали, вони змогли попрацювати».
На запит «десятки» центр організував великий «Небозбір» на кілька мільйонів гривень на мультичастотні РЕБи. І після отримання обладнання хлопці написали, що першу ніч нормально поспали. Адже цей пристрій вмикався тільки тоді, коли дрон був вже в його радіосигналі – він його одразу знешкоджував.
Іншого разу військові надіслали відео з нагрудної камери: екіпаж запускає РЕБ, дрон не влучає, автівка ціла.
Коли знаєш, що чотири людини живі ще й машина ціла – це дуже мотивує, – каже Ярина.
Запит, який не закриє жоден фонд
За роки роботи центр передав військовим забезпечення на майже 5 млн доларів. Це сотні одиниць техніки, укомплектовані снайперські підрозділи, складні технічні рішення. Але є запит, який закрити неможливо:
Останнім часом, коли питаємо, що ще потрібно, відповідають: «Треба людей». І ти розумієш: скільки б не було дронів, ними мають управляти люди.
Ярина Мельник каже, міфів довкола волонтерства – більш ніж достатньо. Зокрема, багато хто думає, що це оплачувана діяльність.
Я працюю у видавництві. Це не моя основна робота. Я доначу свій час і навички. Ще один міф – що за такою діяльністю обов’язково стоять політичні амбіції. Ми одразу домовились: не будуємо особисті бренди, не фотографуємось з обладнанням, не використовуємо центр для власних стратегій, – говорить Ярина.
Жодного місяця, каже вона, навіть із регулярними надходженнями центру SUN не вдалося закрити 100% запитів.
Лінія фронту настільки велика, що ці потреби – це чорна діра. Волонтерських ініціатив не може бути забагато, – каже Ярина Мельник. – На Прикарпатті ще дуже багато людей, бізнесів, які не з нами. Ініціатива SUN – відкрита, до неї можна долучатися. І ми з радістю зустрінемось, все розкажемо, проведемо презентації для колективу.
Долучитися можна на кілька місяців чи на квартал, на півроку чи рік. Якщо є сумніви, чи впроваджувати програму до одноденного заробітку, то можна почати з якоїсь невеличкої ініціативи. Головне – пам’ятати, що допомога потрібна щодня.
Читайте також: «Дорога – не місце для понтів». Як Олена Біла навчає у Франківську водінню «по-людськи» (ВІДЕО)
Авторка: Ольга Суровська
