Статті

Олеся Романенко з Херсона створила у Франківську співочий проєкт для жінок

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Мешканка Херсона Олеся Романенко через війну була змушена з сім’єю покинути домівку заради безпеки – своєї та її дворічної дочки. Вже півтора року сім’я живе у Франківську, Олеся постійно волонтерить. А тепер ще й очолює співочий проєкт, який допомагає жінкам розкритися, пише Репортер.

Олеся Романенко
Олеся Романенко. Фото з особистого архіву

Спочатку було страшно

Родина Романенків жила неподалік херсонського аеропорту. 24 лютого вони прокинулись від вибухів за вікном. Спершу Олеся з чоловіком та донькою поїхали у більш безпечне на той час місце – до батьків у приватний будинок.

Коли ми були в окупації, то старалися менше десь ходити, бо було страшно, особливо після публікацій про Бучу, – розповідає Олеся Романенко. – На той час Херсон сильно не обстрілювали, були тільки вибухи біля Чорнобаївки. По самому місту не летіло, але все одно спочатку було страшно. Наприклад, піти на квартиру за якимись речами було важко. У перші дні в магазинах розкупили все, черги були величезні, по декілька годин стояли.

Херсон, укриття
Олеся з донькою у підвалі в Херсоні

Виїхати одразу їм не вдалося, бо не було свого авто та й батьки не хотіли виїжджати. Ще й усі вже знали, що росіяни обстрілювали машини цивільних, які намагалися виїхати в перший тиждень. Тож чекали зеленого коридору.

Спершу з роботи чоловіка обіцяли допомогти з евакуацією, але не змогли. Тому 6 квітня, коли друзі Романенків надумали виїжджати, вони поїхали з ними.

Мої батьки й батьки чоловіка їхати відмовились. Та й машина була одна. Тому їхали я з дворічною донькою та чоловіком і двоє наших друзів, – розказує  Олеся Романенко.

На нас виїхав ворожий танк

Дорога була дуже складною. Усі виїжджали через Миколаївську область, бо через Херсон було неможливо.

Зазвичай ми долали цей маршрут за 1-1,5 години. Але в цей день їхали з шостої ранку до дев’ятої вечора – 15 годин, – згадує Олеся. – У колоні понад 2000 машин, тому були великі затори. Коли ми вже доїхали до Снігурівки (місто в Миколаївській області – Авт.), то побачили, що всі їдуть назад. Сказали, що міст замінований, то більшість машин повернулися. Але ми вирішили залишитись, думали, це провокація, і нам вдасться якось проїхати. Та коли просунулись вперед, на нас виїхав ворожий танк. Він дуже близько зупинився і росіяни сказали, що ми можемо стояти тут на свій страх і ризик, але пропускати зараз нікого не будуть.

Після цього назад поїхали вже всі.

Читайте також: Вишиванка від ветерана. Як подружжя Ткачуків під час війни створило успішний бізнес

Ми проїхали десь 20 хвилин і бачимо, що машини знову вертаються, – розповідає Олеся Романенко. – Подзвонили знайомим, які були в колоні, зв’язок був дуже поганий, але нам сказали, що почали пропускати машини. Тоді ми вернулись назад і нас пропустили.

Загалом тоді Романенки пройшли шість чи сім ворожих блокпостів. Олеся вже не пригадує точну їх кількість. Каже, перевіряли всіх. Втім, їхню машину обшукували не так ретельно, бо була дитина. Речі не чіпали, заглядали в телефони.

Ми сподівалися дістатися до Одеси, але розуміли, що до комендантської години не встигнемо, – каже Олеся. – Тому довелося ночувати у церкві в Баштанці. Там було багато людей: жінки з дітьми спали нагорі, а чоловіки в підвалі.

Співи для душі

Вже зранку сім’я поїхала у Вінницьку область, а наступного дня – до Львова. Там жили три місяці, а потім переїхали в Івано-Франківськ.

Франківськ, волонтерство
Звільнення Херсона Романенки святкували разом з усією Україною

Франківськ – доволі комфортне для нас місто. Тут для мене відкрилось багато чого нового. Я навіть не впевнена, чи було б в мене все це, якби ми жили в  Херсоні, – говорить Олеся Романенко. – Мені здається, я б не отримала стільки досвіду й розвитку. Мені тут усе подобається, але дуже не вистачає батьків.

Батьки Олесі деякий час жили в Кривому Розі. Зараз повернулися в село, на Херсонщину.

Сама жінка після переїзду до Франківська постійно волонтерить. Найбільше часу приділяє плетінню маскувальних сіток.

олонтерство, плетіння сітки
У Франківську Олеся Романенко постійно волонтерить, найбільше – плете маскувальні сітки

А пів року тому Олеся Романенко дізналася, що громадська організація «Д.О.М.48.24» буде проводити заняття «Співи для душі». І зацікавилася. Каже, спів – то її хобі ще з дитинства.

Читайте: «Ми витягували самі себе, як мюнхгаузени»: як у Франківську об’єдналися дружини військових

Уся моя родина була співоча, і мене привчили. Вже в університеті намагалась співати професійніше, був час, коли пробувала виступати і на весіллях. Спів, завжди був у моєму житті, – розповідає Олеся. – І я одразу пішла туди. На «Співах для душі» ми ходили колядувати, співали в різних закладах. Потім проєкт завершився. Але всі хотіли продовження.

Грант, заявки, Івано-Франківськ
Олеся пройшла навчання з написання грантових заявок і вже в лютому отримала грант

Тоді учасниці запропонували Олесі, щоб вона сама взялась за організацію таких співочих зустрічей.

Vechornuci запрошують усіх

Але я побоялась, бо в мене ніколи не було такого досвіду. Якраз того дня «Д.О.М.48.24» приймали заявки на тренінг з написання грантових заявок. Я вирішила спробувати. І вже в лютому отримала грант і почала свій проєкт, – розказує Олеся. – Нічого нового ми не придумали, навіть викладачку залишили ту саму. Але після закінчення проєкту ми з дівчатами вирішили записати спільну пісню, яку я профінансую сама.

Теперішній проєкт Олесі має назву Vechornuci. Він розрахований на 12 занять і триватиме чотири місяці. На співи щоразу приходять понад 20 жінок.

співочий проєкт, співи для душі
На початку заняття жінки збираються разом і починають розспівуватись

Vechornuci відбуваються в рамках проєкту «Центри підтримки та розвитку жінок», що реалізує ГО «Д.О.М.48.24» в партнерстві з «ООН Жінки в Україні» та за фінансової підтримки уряду Японії.

Головна мета співочих зустрічей – сприяти соціалізації жінок у громаді. Зокрема, щоб вони розширили своє коло спілкування і покращили ментальне здоров’я, емоційно-психологічний стан.

На початку проєкту я створила анкету. З неї видно, що приблизно 75% жінок мають зараз пригнічений стан та занепокоєння, – каже Олеся Романенко. – І ми сподіваємося, що наш проєкт допоможе жінкам надихнутися, знайти в собі нові сили, розвиватися – не тільки у співі, а й загалом.

Читайте: Рибальство, теплиці та адаптація. Як у Калуші дружина загиблого військового створює реабілітаційний центр

На початку заняття жінки збираються разом та починають розспівуватись. Викладачка грає на гітарі, а решта співають. Майже завжди – популярні народні пісні або веснянки.

співочий проєкт, Вечорниці
Vechornuci – не тільки для ВПО, а й для місцевих. Вікових обмежень теж немає

Уроки в нас не професійні, а більше для душі, але ми все одно хочемо дати хоч якісь базові знання. Хочемо, щоб люди, які прийшли, розкрилися та не соромилися, – пояснює Олеся. – Стараємося, щоб заняття проходили активно.

Проєкт Vechornuci – не тільки для жінок ВПО, а й для місцевих. Вікових обмежень теж немає, приходити можуть всі охочі. Мами можуть відвідувати співи разом із дітьми. Досвіду теж не обов’язковий, головне – бажання.

Авторка: Ангеліна Каратник

Усі фото з особистого архіву Олесі Романенко

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.