Косівській громаді важко конкурувати з Яремче, Поляницею чи Микуличином за рівнем інфраструктури й кількістю закладів розміщення для туристів.
Натомість тут знайшли свою нішу – культурний туризм, спрямований на вивчення місцевих ремесел і традицій. Адже важко знайти інший край, де вони були б представлені настільки різноманітно, пише Репортер.
Половина майстрів – не місцеві
Косівська громада складається з 15 населених пунктів, центр – місто Косів. Як розповідає голова громади Юрій Плосконос під час престуру, організованого регіональним відділенням «Асоціації міст України», 85% території має статус гірської. Це створює виклики, зокрема, проблеми інфраструктури, берегоукріплень, доріг, довезення дітей до школи, наповненням класів. Громада часто страждає від паводків і повеней.
Але це має і переваги. Тому що маємо відносно чисте повітря, гостинне і підприємливе населення, яке зберегло традиції, – каже Юрій Плоскнос. – Тому ми бачимо наші перспективи у розвитку туризму. Особливо, враховуючи, що немає перспектив розвитку промисловості.
Звісно, Косів поки не може змагатися з курортами «Буковеля» та готелями Яремчанщини. Тому тут вирішили зробити акцент саме на етнографічному туризмі. Адже Косівщина здавна славиться своїми майстрами та ремеслами. За словами Юрія Плосконоса, зараз на території громади є близько 1500 митців: кожен двадцятий мешканець працює у сфері мистецтв.
Читайте: Гуцульська спадщина і експонати 16+. Що цікавого є у Косівському музеї народного мистецтва
Немалу роль у цьому відіграє Косівський державний інститут декоративного мистецтва. Сюди з’їжджаються талановиті вступники з усієї України, щоб спробувати себе у ткацтві, гончарстві, кераміці, дизайні. Багато хто залишається, додаючи традиції свого краю до місцевих ремесел.
Як у нас кажуть: «Не той гуцул, що родився, а той, що огуцулився» – так і є, – говорить Юрій Плосконос. – Дуже багато наших відомих майстрів, напевно, десь половина, не звідси. Але коли людина приїжджає сюди, потрапляє в це оточення, у неї щось відгукується в душі.
Динозаври з Косова
Яскравим прикладом розвитку культури і туризму краю завдяки немісцевим активним людям є Центр карпатської культури «Килимарка». Його заснували активістки з ГО «Вільні», які переїхали у Косів із Запоріжжя через війну. Зараз тут розмістилися ткацьке ательє «Вандра Рагз», гончарна майстерня «Горно», проводять зустрічі, майстер-класи та події.
Ревіталізація приміщення колишньої килимової фабрики Гуцульщина розпочали ще у 2017 році, за співфінансування європейських грантових грошей та райради. Але завершити вдалося уже після повномасштабного вторгнення. Зараз будівля повністю оновлена, але й далі служить за призначенням – розвиткові ремесел краю.
На сьогодні це близько 2000 квадратних метрів для розвитку креативного підприємництва, освітніх та культурних ініціатив, – розповідає начальниця відділу промоції, зв’язків та економічного розвитку Косівської міської ради Роксолана Мартинюк. – Наприклад, програми психологічної підтримки ветеранів, членів їхніх родин. Тут завжди відбуваються різні події. Але плануємо розширювати простір, збільшувати його наповнення.
Зокрема, уже втретє, на території «Килимарки» проходить «Теплий базар». Його влаштовують до Дня незалежності ГО «Вільні» та гончар, власник майстерні «Горно» Сергій Дутка. «Теплий базар» – це крафтовий ярмарок, майстер-класи з гончарства, показові випалювання кераміки, а головне – збір донатів на ЗСУ.
Також щомісяця тут проводять тижневі кемпи для реабілітації військових. Уже відбулося шість таких таборів. Групи невеликі – 12 учасників.
Приїжджають військові та ветерани з різних куточків України. Бувають парні кемпи, коли вони їдуть з дружинами, бувають – лише для самих військових, – каже Сергій Дутка. – Вони пробують себе в кераміці, різьбі по дереву, виробах зі шкіри, мосяжництві. Ми підбираємо різні формати майстер-класів. Їдуть звідси з повною торбою своїх виробів.
Також вдруге у Косові планують провести фестиваль керамістів «Вогнезалежні», теж з метою зібрати донати.
Крім подій, майстерня «Горно» постійно працює над замовленнями. Є і досить масштабні проєкти, наприклад, «Лавка традицій» від «Сільпо». Для нього Сергій Дутка з сином випалюють керамічних «сирних» коників. Їх уже можна придбати у чотирьох магазинах мережі, з часом буде більше.
Поєднання традиційного і сучасного є одним з принципів Сергія Дутки у творчості. У «Горні» однаково випалюють як аналоги традиційних плиток для п’єцу з ХІХ століття, так і керамічних динозаврів й оздоби військових гільз.
Це допомагає привити любов до кераміки у молодої аудиторії, – каже Сергій Дутка. – Наприклад, ось тарілки, повністю зроблені в традиціях косівської кераміки, за винятком того, що на них зображені динозаври. Ідеально для батьків, які люблять кераміку, а їхні діти – динозаврів. Задовільняє попит всіх споживачів.
Килими з Херсонщини – за кордон
Прикладом того, як місцеві традиції можуть підсилити митці з інших регіонів України є ткацьке ательє «Вандра Рагз». Його створили у Каховці Херсонської області 20 років тому українсько-шведське подружжя. На кінець 2021 року на «Вандра Рагз» у Каховці вже працювали близько 40 жінок на 13 верстатах. А потім почалося повномасштабне вторгнення, Каховку окупували у перший день. Засновники ательє і ткалі виїжджали з окупації важко, в дорозі провели понад добу. Дивом вдалося вивезти частину верстатів.
Читайте: Ткацький край. Як у Косові навчають давнім ремеслам (ФОТО, ВІДЕО)
Для релокації обрали Косів і розмістилися у «Килимарці». Зараз тут уже 57 працівників: 15 ВПО, решта місцеві.
Наш орієнтир – експорт. На жаль, через велику вартість матеріалу, вартість досить висока. До війни 10% був продаж по Україні, зараз практично 100% йде на експорт, – розповідає директорка підприємства Світлана Прохорчук. – Ми – не масове виробництво. Ми працюємо за індивідуальними замовленнями. Згідно з потребами замовника або його дизайнера, можемо виготовити будь-який килим.
Серед власниць килимів «Вандра Рагз» – принцеса Швеції. Імена інших відомих замовниць в ательє не розголошують.
Хоч килими «Вандра Рагз» є сучасними й переважно не оздоблені косівськими орнаментами, ательє співпрацює з місцевими митцями, зокрема, з Косівським інститутом. А також – приносить податки, адже є третім платником ПДФО у громаді, та місцем роботи для місцевих майстринь.
Авторка: Ольга Романська
