Після формування порядку денного та депутатських запитів, сесія облради затвердила звернення до народних депутатів Миколи Круця, Володимира Мойсика, Романа Ткача, Зіновія Шкутяка. В ньому йшлося про внесення до парламенту подання про відновлення у паспортах, свідоцтвах про народження та інших документах громадянського стану відомостей про національність громадянина України. Слід нагадати, що з 26 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла рішення, яке скасувало цю графу.
Окрім цього, депутати проголосували за прийняття заяви «Про загрозу антиконституційного перевороту в державі» до президен-та, прем’єра, голови ВР та голови РНБО. У ній зазначили, що задекларований намір БЮТу та Партії Регіонів щодо створення широкої коаліції мав на меті дозволити «поділити владу на двох на довгі роки». Позаяк заява була дещо радикального змісту, то депутати її трохи обговорили. Хтось нападав, хтось — захищався. Зрештою, нині це майже неважливо, адже БЮТ та ПР широку коаліцію так і не створили.
Однак родзинкою тієї сесії став звіт голови облради. Точніше навіть не сам звіт, а його обговорення з боку «нашоукраїнця» Ігоря Гаврилюка, якого можна назвати одним із найактивніших депутатів облради. Перш за все, він наголосив на тому, що доповідь пана голови, яку депутати слухали з неабиякою увагою, ще краща, ніж торік (минулого року Гаврилюк теж широко коментував звіт). Із цим він привітав як Ігоря Олійника, так і решту присутніх. «Бо, якби ми не були такі завзяті до депутатської праці, про що б тоді говорив наш шановний голова», — зауважив Гаврилюк.
Далі він висловив «декілька критичних зауважень, пропозицій та міркувань». Спершу порівняв голову облради з Володимиром Литвином, який на відміну від Ігоря Олійника, надаючи слово депутатам, називає їх по імені, прізвищу та по батькові. «Ігор Мирославович усіх депутатів, окрім своїх заступників, називає однаково — мікрофон такий‑то. Мрію дожити до того часу, коли, отримуючи слово, вчую хоча би своє прізвище», — зазначив Ігор Гаврилюк. А після цього майже пригрозив, що якщо його мрія не збудеться, то йому доведеться відповідати тим же. А йому б не хотілося.
Ще депутат порадив голові облради зініціювати прийняття сесією рішення щодо заборони руху будь-яких транспортних засобів руслами прикарпатських річок. За його словами, це робиться щороку народними депутатами та працівниками апарату президента, вони начебто розмахують своїми посвідченнями, а тому їх ніхто не може стримати.
Кілька слів Гаврилюк сказав й про депутатські комісії. Та, в якій він наразі є — комісія з питань захисту прав людини, законності і правопорядку — за словами депутата, «почила в Бозі, при всіх живих членах». Тож, він благав членів інших комісій, якщо їм потрібен «активний штик», надавати йому пропозиції. Мовляв, він охоче перейде в іншу комісію.
Далі один з найактивніших депутатів наголосив, що за три роки свого депутатства неодноразово бачив протестуючих, під приміщенням ради. Однак, жодного разу голова облради не надав депутатам інформації щодо того, хто ці люди і чого вони хочуть, не кажучи вже про те, щоб запросити їх до зали та вислухати. «Не годиться так, — сказав він. — Адже під будівлею протестує єдине джерело влади, а слуги народу відгородилися від джерела парканами та міліцейськими заслонами».
Поміж того Гаврилюк звернув увагу на депутатські запити. Перш за все на те, що вони не виконуються роками. По-друге, що відповіді на них надсилаються з величезними запізненнями. І по‑третє, що у відповіді на один із них його оббрехали. Щоправда, міліція за це вибачилася, а от представники обладміністрації — ні.
До речі, в одному зі своїх депутатських запитів Гаврилюк протестував стосовно таблиць з іноземними надписами (підозрюємо, що російською мовою). Тож він наголосив, що допоки в області ще стоятиме бодай одна така таблиця, він більше не голосуватиме на сесіях облради. Взагалі.
Зрештою, у своєму кількахвилинному виступі депутат Гаврилюк сказав доволі багато. Слухаючи його, трохи навіть повірилося, що хтось там таки дбає про людей…
