Раз-за-разом перечіпаюся через фразу: «Мілітаризація українського суспільства є необхідністю».

«Вся політика – цирк. Якби не було цирку, ніхто б голосувати не ходив. В нас народ такий, до театру не привчений. У театрі дресированих мавп немає, по канату не ходять і говорять багато».

Так повелося, що будь-які інтелектуальні веселощі провінція сприймає або як ознаку хворої макітри, або ж як знущання.

Є двійко великих спізнюхів – мистецтво і правда. Вони постійно запізнюються, коли є критична потреба в їхній маніфестації.

А були ж часи, коли про порятунок світу взагалі не йшлося. Всі знали пророцтва. І різні віровчення у підсумку погоджувалися: гаплик неминучий.

Скільки б не забирали у людей грошей, скільки б не вмочували у лайні їхню гідність, у них все одно залишається потужний ресурс. Він називається «незнищенні народні ілюзії».

Ті, хто дивиться далі, ніж «завтра», знають, що після битви за ковбасу життя немає. Принаймні того життя, котре варте звання «розумного»

З одного боку, настанова на «альтернативність» захищає нас від реставрації політичних режимів, котрі прагнуть примусити до «єдіномислія». А з друго­го – ставить на один рівень правоспроможності і науко­вий факт і пустий забобон.

Сто років тому, 17 липня 1917 року англійський король Георг П’ятий наказав іменувати свою династію «Домом і Родом Віндзорів» за назвою старовинного королівського володіння. До того вона називалася Саксен-Кобурґ-Готською (гілка Дому Ветінів).

Більше того, в свідомості однієї людини може без конфлікту жити кілька варіантів усвідомлення поняття «держава». Ця людина може вважати себе «патріотом-державником», красти державне і щиро тішитись, коли натовп оскаженілих жлобів б’є поліцейського.

Теперішні вісімнадцятилітні дивляться на тих, кому за тридцять, як на динозаврів. З ними нема про що балакати. Вони грали в перші версії Fallout та різний candyland, тусували в «Однокласниках» і все ще ржуть з тупих приколів.

Лідери «зляканої еліти» готові до компромісів. Вони згодні віддати частину грошей і влади будь-кому (окупантам, транснаціональному капіталу, навіть власному народові), якщо їхнім кланам гарантують сите й веселе життя.

Видобути енергію з золота майже неможливо. Золото – ідеальна могила життєвої сили. Навіть у розплавленому стані воно вперто не віддає захопленого.

Кажуть, що кількість та якість магії не залежать від ландшафту. Що в долинах сильних ворожок не менше, аніж на верховині. Мандруючи глибинами Азії, починаєш у цьому сумніватися

Справджується мала циклічна обіцянка часу і людям начхати на темні пророцтва про майбутнє. Вони уточнюють: «про далеке майбутнє». Хоча, насправді, воно не таке вже й далеке.