Ще років двадцять тому ніхто не передбачав, що гаплик вистрибне саме звідти. Всі знали: кожне нове покоління бере досвід від попередніх. Так було завжди. Проте нині світ змінюється швидше за зміну поколінь. Ті, кому 30-35, ще не встигли вивчити своїх дітей (а дехто ще й не відправив їх до школи), а від куцого досвіду покоління тридцятилітніх вже тхне нафталіном. Їхній досвід вже можна відправляти в музей.
Теперішні вісімнадцятилітні дивляться на тих, кому за тридцять, як на динозаврів. З ними нема про що балакати. Вони грали в перші версії Fallout та різний candyland, тусували в «Однокласниках» і все ще ржуть з тупих приколів. Про сорокарічних і людей передпенсійного віку мова взагалі не йде. Цих юна генерація розглядає хіба як принагідне джерело грошей. Дайте бабло і валіть нафіґ, задроти. Дивіться свій тєлєк, пийте горілку.
Вісімнадцятилітні живуть на Інстаґрамі і у Фейсбуці. Ці світи налаштовані на їхню хвилю. Пропущена крізь фейсбучні фільтри реальність не передбачає зрілості та старості як станів якісного уможливлення. Там сонце світить лише молодим. Тобто реально молодим та вічно молодим. До останніх відносяться ті, хто й після сорока пливе собі за потоком, не виробляючи нічого, крім добрих посмішок, теплих фраз і шлункових газів.
Молоді скажуть вам, що просто живуть. А насправді вони, як від чуми, тікають від усіх різновидів відповідальності. Вони навіть сексу уникають, бо секс також суміжний з відповідальністю. Вони «діти потоку», диванні мандрівники, ненапружені хом’ячки сансари. Їхні пророки донесли до них рятівну істину: у потоці можна не гребти, у потоці можна просто плисти за течією, врубити медитативну музичку і ловити кайф. Have fun! Розважайся, забий на все!
Можливо «діти потоку» й підозрюють, що пророки фальшиві. Що тих пророків хазяї каси зарядили комерційними меседжами. Що комусь вигідно мати споживацький кластер «вічної молодості». Але від тих підозр нічого не змінюється. Тому що, по-перше, кочова ілюзія, що мешкає на дисплеях смартфонів, все одно цікавіша за реальний світ, а, по-друге, перед очима молодих завжди маячить приклад того, що альтернативи немає.
Цей приклад – їхні батьки та батьки їхніх батьків. Ці зафіксовані у сірій реальності люди, які все своє життя працюють-працюють-працюють і, врешті-решт, нічого не зрозумівши і принципово не заробивши, відправляються спочатку на копійчану пенсію, а відтак – на цвинтарі.
Теперішнє next-покоління мало в що вірить. Вони сміються з віри батьків і дивуються тому, що предки вірили у ще смішніші речі. Наприклад, у будування світлого майбутнього. Теперішня молодь знає, що його не буде. Може бути лише світле теперішнє. І лише в тих, хто має бабло і владу.
Теперішня молодь тягнеться до бабла і влади, як метелики до світла. За близькість до бабла і влади вони ладні на все. Одна лише біда – «діти потоку» (окрім тих, в кого модельна зовнішність, видатний інтелект або ж яскравий талант) не мають, з чим вийти на ринок. Тому вони грають в ігри, де їм дають ілюзії можливостей. Відчуття контролю над придуманою реальністю. Відчуття перемоги над придуманими монстрами. Зрештою, відчуття того, що вони у потоці життя.
Хоча є підозра, що цей потік також кимось придуманий.
