Газета Люди

“На дистанції»: як студенти франківських вишів пережили рік навчання з дому

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
З початком пандемії коронавірусу з ніг на голову перевернулося багато сфер нашого життя.

Торкнувся вірус і навчального процесу. Якщо про дистанційне у школах батьки кричали ще рік тому, то студенти мовчали. Нині минає третій дистанційний семестр навчання – студенти кажуть, могло бути гірше, але подобається не всім, пише Репортер.

Погане з’єднання

«Ми пішли на дистанційне десь на початку квітня минулого року, – говорить третьокурсник ПНУ Михайло. – Я навчаюся на філфаці й, коли сюди поступав, до мене ніби ставились з насмішкою. Не хочу чорнити університет, але думав, буде важче – виявилося навпаки. Але вся ця «легкість» була до дистанційного навчання».

Далі, за його словами, почалося пекло, як для студентів, так і для викладачів. Хлопець планує закінчити бакалаврат з відзнакою, але пройшов уже рік, як навчання нагадує школу молодших класів.

«Я звик звечора щось повторити, іноді зазубрити, зранку встати й відповісти, іноді імпровізувати, бо каже тато – так легше запам’ятати матеріал, – пояснює студент. – Але все пішло верх дном. Нам ставлять пари на 9.00, половина студентів або спить, або взагалі не заходять. Буває, що найгірше, коли ти встав, сидиш у мережі, чекаєш викладача, а він просто не заходить, або має настільки погане з’єднання, що неможливо розібрати половини слів».

Читайте: Книги в оренду, клуб і рейтинг читачів. Шестеро студентів у Коломиї створили «Нову бібліотеку» (ФОТО)

Минулого року, каже Михайло, під час сесії на одному з екзаменів якраз підійшла його черга відповідати. У викладача було таке погане з’єднання, що він «прослухав» усю відповідь, і коли воно відновилося, сказав: «Дякую, пане Михайле, напевно, ви відповіли по темі, але ми трохи спішимо. Я не маю часу ще раз переслуховувати вас, тому ставлю 4».

«Я тоді дуже сильно заївся, але що поробиш? – сміється хлопець. – Відверто, пар як таких іноді немає, завдання доводиться моментами списувати, бо лекції не прослухали. З дистанційним навчанням повний бардак. В мене є молодший брат, він вчиться у четвертому класі, то там легше. Їх у класі 18, і всі зав­дання перевіряє класний керівник, постійно батькам нагадує. А нас контролює лише староста».

За його словами, за перші два курси він зміг на повну витиснути з навчання і нині має основи, підробляє копірайтером на різних сайтах. Але, якщо так продовжиться, то буде соромно виходити у світ з поганими знаннями через «погане з’єднання».

«Знаєте, мені шкода людей, що минулого року вступили до університету, які вже другий семестр вчаться на дистанційному, – говорить Михайло. – Враховуючи, яка в нас система викладання вживу, я ще й переконався, наскільки вона ніяка на дистанційному. Які після цього будуть випускники і чому вони навчаться? Та нічому, бо у викладачів буває вдома багато роботи, студенти добровільно-примусово заходять в мережу, а іспити можна списати з Google».

Гроші на вітер

«Уже четвертий рік я навчаюся на геодезиста та мешкаю в Івано-Франківську, – говорить студентка ІФНТУНГ Юлія Корінна. – Минулоріч, коли почався карантин, дистанційне навчання, батьки з острахом сказали їхати додому, в Тлумач. Я не могла заперечити, бо вони в мене трохи суворі, та й хоч я підробляла офіціанткою, моїх грошей не стало б навіть оплатити собі квартиру. А потім через той коронавірус ще й зник підробіток».

За її словами, до останнього не хотіла їхати додому, бо вже звикла, що буває там тільки на канікулах – робити нічого. Зате є дистанційка в університеті.

«Десь від травня минулого року, як я поїхала додому, ми платимо за квартиру, тобто за моє місце там, – жаліється Юля. – Ми ж не знали, що воно так затягнеться. От і доводиться платити по 2000 грн щомісяця. Ну і, звісно, не можу не похвалити наше дистанційне навчання. Враховуючи, що я вже випускний курс, за ці чотири роки наші викладачі знають нас уздовж і впоперек. Іноді слухаю, як жаліються студенти з інших вишів – то в нас такої страшної картини немає. Викладачі знають, хто на скільки заслуговує, і йдуть назустріч. Відверто, хоч це не секрет, дистанційне дуже злить і самих викладачів».

Каже, їй пощастило, що дистанційне припало на час, коли вона практично закінчує виш. Бо за перші курси хоч спробувала застосувати знання на практиці, а тепер – одна теорія.

Читайте також: Диплом більше не “червоний”. Що отримають замість відзнаки випускники вишів

«Я планувала вступати ще на магістратуру, – каже дівчина. – Але якщо карантин в нас буде ще й після літа, то вже не певна. Більше сумніву піддає те, чи зможу я ще чогось навчитися нового за два роки. Викидати зараз знову кожного місяця по 2000 грн на квартиру, на навчання заради того, щоб дві години на день посидіти на відеозв’язку, – не дуже хочеться. Карантин зламав багато планів, але, певно, я не одна така».

Більше практики

«Коли минулого року почався карантин, в нас на інтернатурі якраз був заоч­ний цикл, тобто від зими до літа ми проходили практику в лікарні, – говорить інтерн ІФНМУ Ігор Струк. – Нам завідуюча сказала, що можемо їхати додому, бо все закриють і потім взагалі не зможемо виїхати з міста. Поки в нас була практика, то жодного дистанційного – ми пробули вдома аж до серпня без жодної «рознарядки». В принципі, це логічно, бо теорія мала початися з наступного семестру».

За його словами, вже з вересня почався новий навчальний рік і завідуюча з ЦМКЛ, де інтерни проходили практику, сказала, що їм не варто пхатися в ковідне відділення, бо навіть не всі лікарі мають достатньо костюмів на заміну.

«Лікарям доводилося провітрювати костюми на балконах та одягати їх ще раз, – розповідає інтерн. – Але коли ситуа­ція погіршилась, довелось і нам. Видали протокол із симптомами, лікуванням і т. д. В нас немає людей, які погано вчаться, тож не довелося пояснювати, що кожному хворому потрібно виписувати два види антибіотиків, виміряти сатурацію кожних 30 хвилин, перебувати в палаті не більше п’яти хвилин і міняти одяг. Це все на практиці проявилося якось само собою. До кінця жовтня ми продовжували ходити на практику до ЦМКЛ, а далі ситуація з коронавірусом погіршилась».

Як каже Ігор, до того потрохи втиралися в колектив лікарні, вчились робити уколи, сиділи до обіду і йшли додому. Але потім прийшло розпорядження, головний лікар зібрав інтернів і сказав, що з 30 людей потрібно 15 для роботи у ковідному відділенні. Якщо немає добровольців, то виберуть випадкових за списком.

«Здається, погодилось лише восьмеро людей, а решта добрали випадково, – пригадує Струк. – Нам сказали, що буде мінімальна зарплата, плюс 150 % доплати ковідних. На першому моєму чергуванні за 24 години до ЦМКЛ поступило десь 50 ковідних, і в перший же день в мене на руках померла людина. Було важко, але це величезна практика, яка повністю перекриває теорію».

Травмпункт у Франківську працює цілодобово: один день з лікарем і пацієнтами

Так інтерн працював два місяці, а потім розпочався навчальний цикл – продов­жилось дистанційне. Каже, воно зовсім ніяке. Ігор продовжує ходити до лікарні за власним бажанням, іноді у ковідне відділення. Зайвих рук там нині не буває, а для нього це лише плюс і додатковий досвід.

Автор: Богдан Мисюк
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні