Весна — це не тільки 8 березня та початок посівної. Саме на цю пору року припадає й пік внутрішнього туризму. На море їхати зарано, а от зробити одноденну вилазку десь поруч — легко. І турфірм, і турів є досить. Спробуємо визначити найпопулярніші маршрути.

Туроператори Івано-Франківська пропонують багато цікавих одноденних маршрутів. Тут і замки Львівщини, сходження на гірські вершини, принади Кам’янця-Подільського та неймовірні красоти дендропарку Софіївка. А от Волинь поки що не дуже «освоєна». Якщо Луцький замок у народі ще так-сяк відомий, то Острог — майже terra-incognita, невідома земля.

Тут нема музею, екскурсоводи не чекають і не видно сувенірних лотків з буклетами та магнітиками. Туроператори не влаштовують сюди тури вихідного дня — комфортабельний автобус може й не доїхати. Поки що сюди вирушають лише «дикі» туристи на власних авто. Вони їдуть, аби побачити знаменитий замок-корабель. Йдеться про залишки фортеці у селі Сидорів, що на Тернопільщині. Як з’ясувалось на місці, замок — не єдина принада села.

Його добре видно з траси за Долиною. Прямо по курсу постає висока гора, на якій відблискує золотом купол храму. Або не відблискує, якщо погода не сонячна. Монастир Преображення Господнього у Гошеві включений до переліку популярних турів вихідного дня. «Репортер» поїхав подивитись.

Серед франківських туроператорів і туристів є популярним маршрут «Замки Львівщини». Упродовж туру пропонується оглянути Олеський, Підгорецький і Золочівський замки та в якості бонусу — Унівську лавру. Кожен із цих об’єктів вартий окремої розповіді. Сьогодні зупинимося на палаці, який відрізняється особливою «фотогенічністю». Йдеться про Золочівський замок.

Найвідомішим паломницькім містом Тернопільщини є Зарваниця. Аби потрапити туди, необхідно перед Бучачем виїхати на об’їзну, а потім звернути ліворуч. А можна й не звертати. Тоді скоро ви побачите янгола, який вказує напрям подальшого руху. Якщо йому довіритись і з’їхати з траси, то незабаром потрапиш до скельного монастирю в селі Рукомиш. Сьогодні нам сюди.

Гаряче повітря обпікає обличчя. Таке враження, що потрапила в сауну. Поступово звикаєш. В аеропорту Хургада немає жодного натяку на те, що прилетів в іншу країну, на інший континент. Навколо – повно українців, працівники аеропорту звертаються російською. Якби не пальми та темношкірі чоловіки у дивному довгому одязі – галабеях, то й не сказав би, що то Єгипет. От, назви вітрин «Марина» та «Ирина» чи не на кожній вулиці, серед ексклюзиву – «Єгипетскиє йолки палки»…

Аби привабити туристів, сьогодні вже замало одних пам’яток історії та архітектури. Зазвичай, оглянувши їх один раз, мандрівники ставлять на місті умовну галочку та прагнуть шукати щось нове. А щоб змусити їх повертатися знову і знову, міста вигадують різноманітні їстівні фестивалі – борщу, бринзи, пампушок, пива і т. п. Так, 23-25 вересня у Львові відбулося п’яте міське свято кави.

Серед іванофранківців неабиякою популярністю користується дизельний потяг Львів-Рахів, у народі — «Червона рута». Правда, більшість його пасажирів не доїжджають до кінцевої зупинки – основна маса сходить у курортних Яремче й Ворохті. Проте в неділю, 4 вересня, майже 100% їхали саме до Рахова…

Кожна з німецьких земель має своєрідний дім для митців, а також бюджет для того, щоб надавати можливість як німецьким, так й іноземним художникам, письменникам, музикантам 2-3 місяці безтурботно попрацювати у затишній атмосфері. Гостей вибирають експерти, якими часто виступають німецькі митці. Ті, на кого вкаже перст, отримують стипендію з можливістю перебування в якомусь замку чи віллі, де їх чекає щонайменше затишна кімната зі зручностями, а в кращому випадку – справжні апартаменти. І святий спокій.

Майже на самому кордоні Івано-Франківської та Тернопільської областей погляду перехожого відкривається захоплююче видовище. У мальовничій, порослій лісом, котловині здіймаються у небо дві стародавні башти, які немов зійшли зі сторінок романів Толкієна. До найближчих сіл Нирків та Нагорян Заліщицького району – декілька кілометрів. На топографічних картах ця місцевість ніяк не позначена. Але що тоді охороняють суворі кам’яні вежі, хто їх збудував і куди поділися власники?

«Тільки ти не кажи в понеділок вчительці, що бабуся з дідусем брали тебе на фестиваль вина, – так наставляли маленького хлопчика старенькі чоловік з жінкою, які смакували у пластикових стаканчиках гарячим хмільним напоєм. – Особливо, те, що ми купували тобі вино. Добре?»

Білі, слов’янські, донецькі, святі гори — природнє диво на півночі сучасної Донецької області. Високий крейдяний правий берег Сіверського Донця, четвертої за розмірами річки України. Крізь густу зелень лісів проростають маківки церков. Це комплекс одного з найбільших українських монастирів — Свято-Успенської Святогірської лаври, одне із найпопулярніших місць паломництва. Побував там і «Репортер».

На полі просто неба височіють якісь кам’яні споруди дивної форми та незрозумілого призначення. Висота кожної – близько 10 метрів. Зовні виглядають дуже поважно